ТРИ БАЖАННЯ
Цікаво, чи стрівали ви таких людей, яким завжди сумно, коли іншим весело, і, навпаки, вони тільки тоді й усміхаються, коли товаришам не до сміху? Ну, от просто ніяк не попадуть у лад?
Хоч таких чудних людей мені завжди шкода, проте бувати з ними в товаристві не дуже зручно, і я, по правді сказати, не дуже люблю, та і ви, напевно, також?
Мабуть, тому і в Зіни не було товаришів: вона теж ніяк не могла вгадати, коли треба сміятися, а коли плакати. Наприклад, у їхньому класі 5-А — дівчинка Ася зайняла на міському музичному конкурсі перше місце. Звичайно, весь клас ніби свято справляв, і кожен з учнів до речі і не до речі згадував: "Я вчуся в одному класі з тією самою Асею!" Тільки бідна Зіна ходила, ніби в воду опущена.
Правда, у неї саме в ті дні боліли очі...
Повесні наш Василь змайстрував чудовий планер; він літав, як справжнісінький. Василь навіть усіх катав на ньому. Тільки Зіна сказала, що в неї щось очі ріжуть, і не схотіла.
Взагалі, клас 5-А — чудовий клас.
Вітя, наприклад, пише вірші й оповідання, і весь клас покладає на нього великі надії. От Вітя написав таку поему про школу, що наші дівчата,— ви ж знаєте, дівчата завжди як сміються, так міри не знають,— плакати від сміху почали, особливо біленька і чорнявенька Галі.
А у Зіни бідної знову, як на біду, розболілися очі, і вона сказала, що такі дурниці слухати не смішно, а противно. Ку, знаєте, коли в людини щось болить, так ніщо вже її не веселить!
І навпаки, коли та сама Ася, яку в класі люблять, одержала з математики двійку, всім було дуже сумно за неї, і білявенька та чорнявенька Галі теж пішли з нею плакати в коридор, а в самої Зіни був хороший настрій. Вона сміялась і трохи не співала, і очі не боліли, як завжди. Отака вже дівчина вдалася, що все в неї не так, як у людей!
Не знаю, як було б далі, та, на щастя, її побачив один лікар.
Недавно в нашому місті було велике свято.
Святкували школярі закінчення навчального року.
Серед почесних гостей у театрі сидів і улюбленець дітвори — лікар тієї незвичайної лікарні, що стоїть на краю міста. Про цього лікаря взагалі можна розповісти з десять кіп казок, але хай іншим разом. Та, напевне, і вам відомий цей лікар, бо всі, навіть маленькі діти, побачивши його гостру постать, відразу починають співати:
Гострий лікар — це наш друг. Дуже він не любить хворих І лікує просто й скоро Брехунів і цокотух! В нього є чудові ліки Боягузам і базікам. І для всіх він знайде радо До і пораду!
І от цей дивний лікар звернув увагу на дівчинку, яка сиділа в партері в 2 ряду, місце 15, якраз посередині. Це була Зіна. Вона нібито нічим особливим не відрізнялась од інших дітей, але лікар своїм гострим поглядом помітив, що з дівчиною не все гаразд. Час від часу вона терла свої очі, і обличчя у неї при цьому кривилося. Через це вона і не сміялася, і не раділа так виступам своїх това-ришів-артистів, як решта дітей.
"В чім справа?" — подумав лікар. Якраз на сцені дівчинка Ася чудово грала на роялі, і це був, напевно, найкращий номер. її без кінця викликали на біс, а Зіна навіть закрила очі хусточкою!..
Объяснение:
можете замінити імена
ответ сайтІсторичні пам’ятки, що можуть стати історією. RE:ФОРМА | Громадське..
Объяснение:
ФОРТ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ. ДЛЯ ДЕРЖАВИ — НЕ ПАМ’ЯТКА
Крім цього, держава залишає за собою право викупити пам’ятку, аби запобігти її знищенню або пошкодженню. Відповідне рішення ухвалює суд за позовом центрального або місцевого органу охорони культурної спадщини. Рішення можуть ухвалити, не попереджаючи власника, якщо потрібне негайне втручання, аби зберегти пам’ятку.
Але чи не найбільшою проблемою пам’яткоохоронного законодавства в Україні є його хронічне невиконання і порушення, за які ніхто не несе покарань. У випадку ж Тараканівського Форту – навіть при бажанні застосувати передбачені державою механізми не вийде. Форт досі не має офіційного статусу пам’ятки.
Експерт вважає, що ситуація змінилася б на краще, якби в Україні створили позитивний клімат для потенційних приватних власників, зацікавлених у реставрації пам’яток.
«Такі механізми є у світі, треба не боятися концесії», — каже експерт. Він пояснює, що для цього треба досягти механізму, при якому від господарської діяльності пам’ятці не буде завдаватися шкода.
За законом в Україні усі пам’ятки, окрім археологічних, можуть перебувати у державній, комунальній або приватній власності. Власники зобов’язані укласти з відповідним органом культурної спадщини охоронний договір, в якому детально прописано як буде використовуватися пам’ятка, види і терміни охоронних та відновлювальних робіт. До договору обов’язково додаються акт технічного стану пам’ятки та список культурних цінностей та предметів, що належать до неї. Якщо ж власник ухиляється від підписання договору, або не виконує його вимоги – його можуть оштрафувати на суму до 17 тисяч гривень.
Загалом же, за словами Бригінця, поки в країні не буде захищено будь-якого інвестора, не буде захищено і того інвестора, який може відбудувати пам’ятку.
А ЯК У НИХ. ВІДБУДУВАТИ, ЗНИЩЕНЕ ВІЙНОЮ
Питання історичної спадщини особливо гостро постало для поляків після закінчення Другої cвітової війни. Історична частина Варшави після повстання у 1944 році була майже повністю знищена німецькими військами. Польські реставратори взялися за амбітне завдання – відновити Старе Місто. І за 13 років успішно з цим впоралися – ЮНЕСКО включило Старе Місто в список всесвітньої спадщини як винятковий приклад майже повного відновлення періоду між ХІІІ і ХХ століттями.
Протягом ІІ Другої Світової Війни 85% будівель у Варшаві були знищені (1945). Фото з wikipwdia.org
Поляки перейняли німецький досвід в питанні охорони пам’яток, розділивши функції між державою та безпосередніми управителями. Влада пише закони та нормативні акти, виділяє гроші та формує державну політику. А власники пам’ятки беруть на себе охорону будівель, реставраційні та дослідницькі роботи.
Питаннями історико-культурної спадщини у Польщі займається Генеральний хранитель пам’яток, який за посадою є державним секретарем або заступником держсекретаря Міністерства культури та національного надбання. Він розробляє національну програму охорони пам’яток та погоджує призначення регіональних хранителів.
Прикладом систематичної роботи з відновлення пам’яток є замок Мальборк, який вважається найбільшою в світі спорудою, побудованою з цегли. Під час Другої Світової війни він був зруйнований більш ніж на 80%. Міністерство оборони Польщі, якому належав замок, спершу створило в ньому музей Армії, а потім, не бажаючи утримувати збитковий об’єкт, передали його місцевій владі. Замок поступово розбирали на цеглу, яка йшла на відновлення Варшави. Наприкінці 50-их готувалося знесення фортеці. Однак до цього не дійшло.
Замок у Мальборку, сучасний вигляд. Фото з wikipwdia.org
На початку 60-их почалося відновлення замку. Для початку відновили дах над вцілілим північним та західним крилом замку, де розмістили музей. Наприкінці 60-их була відновлена головна вежа, в 70-их — головні ворота, а на початку 80их – порохова вежа і будинок підстарости. А через десять років закінчили відновлювати зброярню тевтонських рицарів і замкові стіни. Роботи з відновлення тривають досі. На це йдуть кошти з польського бюджету та європейські гранти
