а) особові: "Ми з тобою, — сказав Артур Арсенові, — обов’язково разом підемо в гори.
б) зворотний: Ми взялися за руки і потягли Іванка-впертюха за собою.
в) присвійні: Ваш син розбив моє вікно.
г) вказівні: Цей хлопець зовсім невихований, грубий.
ґ) означальні: Весь світ, з початку пандемії, тепер інший.
д) питальні: Хто сьогодні черговий? Скільки раз вам говорити, щоб не шуміли на уроці малювання?
е) відносні: Скажи мені, хто твій товариш, тоді я скажу, хто ти. (мені, я, ти - особові займенники, твій - присвійний)
є) неозначені: Дайте мені будь-яке завдання, і я виконаю його! — нахвалявся Остап на уроці хімії.
ж) Жодна людина не має права відбирати чужого життя.
Поезія… Таке, здавалося б, просте слово в сучасному світі. Але цілий рушій, що здатен розпалити не одне крижане серце. Та чому поезія важлива в житті людини і взагалі чи потрібна людям поезія?
Поезія для мене – це важлива частина життя. Це не просто слово. Це те, що розпалює вогник у моїй душі, змушує сміятися, плакати, насолоджуватись прекрасним. Ви тільки подумайте, скільки естетичних рядків нам подарували неперевершені поети. Тарас Шевченко, Іван Франко, Леся Українка – українські титани, які словом, ніби ділом, стукали в кожні двері, в кожну душу. Саме їх поезія ще з дитинства вчить мене любити Батьківщину, свою сім’ю, бути хорошим другом і сильною особистістю. Кожне їх слово лунає для мене солодкою піснею.
Объяснение:
