Дороги друже я б тобі хотів розповісти про Києво-Печерьську лавру
На високих пагорбах правого берега Дніпра велично підноситься увінчана золотими куполами Києво-Печерська Лавра - доля Пресвятої Богородиці, колиска чернецтва на Русі і твердиня православної віри. Монастир Печерська Лавра був заснований в 11 столітті і забудовувався протягом 9 наступних століть. Лавра - це почесна назва, що давалося дуже великим і значним монастирям. Архітектурний комплекс монастиря і сьогодні справляє грандіозне враження. У сонячний день відблиски численних куполів і дзвіниць сліплять очі. Більшість будівель монастиря датується 17-18 століттями, і є прекрасним прикладом стилю Українського Бароко в архітектурі. З 12 століття в Монастирі збереглася лише одна церква з незначними архітектурними змінами, які були зроблені пізніше. Ця церква над воротами головного входу в Монастир і її називають "надбрамна". Повна назва Церкви - Троїцька надбрамна церква - "Церква Святої Трійці над брамою". Це диво, що вона збереглася, оскільки на Монастир протягом всієї історії відбувалися численні набіги. На території монастиря знаходиться ряд історико-культурних музеїв України, в тому числі знаменитий музей історичних коштовностей («Музей скіфського золота»), а також музей мікромініатюр, друкарства, народної декоративної творчості, музичного, театрального та кіномистецтва, виставки з приватних колекцій. Окрема виставка присвячена історії лаврських печер.
Насправді складно осмислювати такі абстрактні поняття як любов, чесність, відданість, патріотизм. Бо незважаючи на те, що кожен з нас більш-менш розуміє їх значення, та все одно вкладає в них щось своє. Це не річ, яку можна побачити чи помацати. Це щось невидиме, проте реально існуюче, те, що наповнює наше життя смислом, тим самим роблячи нас людьми.
Патріотизм у найзагальнішому розуміння – це любов до Батьківщини. Для кожної людини в світі її рідний край – найдорожчий та наймиліший серцю. Це той клаптик землі, що привітав її з життям, де минули дитячі роки, де живуть найближчі люди. Такі почуття зрозумілі, вони природні. Далі вони поширюються на цілу країну, в якій людина живе, на людей, що говорять однією мовою та створюють спільну культуру. Бо це все робить людей близькими одна до одної, об’єднує. У широкому розумінні країна – це велика родина, де всі живуть спільними радощами та проблемами. Тому ми відчуваємо свою причетність та відповідальність за все, що коїться у державі, тому нам не байдуже, як до нашої Батьківщини ставляться у світі. А патріотизм для мене – це не лише почуття, це дії, спрямовані на те, щоб рідній країні та нашому народові було добре жити.
Патріотизм виявляється у тому, що те, що робить людина, приносить благо її Батьківщині. Це й розумні політики, і талановиті вчені, і видатні митці та спортсмени, а також кожен з нас. Ми вчимося, працюємо, будуємо, винаходимо, творимо, прикрашаємо, перемагаємо. Досягаючи успіху в життя, ми тим самим створюємо успіх цілої країни. Оце й є патріотизм. Володимир Великий, Тарас Шевченко, Сергій Корольов, Василь Стус, Ганна Безсонова, Яна Кличко – кожен із них по-своєму виявив свої патріотичні почуття до нашої країни. І таких дуже багато!
Інша справа, що патріотизм – не завжди вдячне ставлення. Коли в країні процвітає безправ’я, соціальна несправедливість, політичний безлад, немає можливості для творчості, люди часто полишають Батьківщину та шукають щастя деінде. Хоч у душі в них любов до рідного краю залишається, вони вже мало що можуть зробити для її добробуту.
Тож, на мою думку, патріотичні почуття є в кожного з нас, і ми маємо прагнути зробити щось важливе для своєї Батьківщини. Проте такі прагнення мають цінуватися. Людина має відчувати, що потрібна своїй країні, тоді вона захоче й зможе посприяти її процвітанню.
