На краю яруги стоїть стара осика. Сучки на ній обламані, кора облізла, а в товстому стовбурі видніється дупло. Від дупла до кореневища тягнеться вузька щілина.
По осиці, дзвінко посвистуючи, бігає голубувато-сіра з білими грудьми пташка. Це повзик. У нього гострий і міцний дзьоб, а над очима проходить чорна смужка,— так, ніби він хмуро насупив брови. Що ж це повзик тут робить? Поживу шукає? Ні! Лісовий штукатур будує собі житло.
Ось він камінцем припав до струмка, а згодом повернувся від нього до дупла з грудочкою глини у дзьобику. Утоптав, вмазав глину в щілину й полетів знову до струмочка. І так кілька днів. Повзик ніби штукатурить старе дерево. Минає тиждень. Щілину майстерно замазано. Довго й старанно трудився повзик. Зате ж і хатка в нього вийшла добротна.
