Прочитати уривки з поезій. Виписати слова, утворені лексико-синтаксичним словотворення (злиття сполучень слів). МІНУС СОРОК П’ЯТЬ
На ку, між кедри і модрин,
У «ватниках» стосилі КрАЗи мчать.
Достоту все, як бути і повинно,
— На трасі БАМу — мінус сорок п’ять.
(М. Братан)
***
Техніка — землею й небесами.
Всюди й мови: НТР.
А над полем — жайворон.
Той самий.
Що про нього скажемо тепер?
(М. Братан)

Людина не може існувати без духовних цінностей. Про матеріальні цінності і зовсім говорити не доводиться, адже їх необхідність зрозуміла для всіх за замовчуванням. А ось з духовними цінностями зовсім інша справа – сучасні люди чомусь нерідко їх заперечують, ставляться до них трохи зверхньо, вважаючи, що завжди можна обійтися без духовного, якщо матеріальне в порядку. Але особисто я не можуть з цим погодитися. Я впевнений, що наше українське суспільство має ряд духовних цінностей, дотримуватися які просто зобов’язаний кожен свідомий громадянин. Які ж цінності найбільш дорогі в нашому суспільстві? На що варто звертати увагу, щоб бути адекватним, корисним і цінним членом суспільства, а не безглуздо проживати своє життя, проводячи роки в порожній діяльності? По-перше, такою цінністю є повага до старших, особливо – до своїх рідних. Кожна людина, коли приходить у світ, не може вижити самостійно, їй необхідна турбота і повноцінний догляд. Вона отримує все це і зростає здоровою і задоволеною життям. Саме в цей період дуже важливо не забути про те, хто допоміг тобі вирости, хто доглядав за тобою. Дуже важливо потім віддячити цим людям взаємністю. З роками батьки зовсім не стають молодшими і більш сильними фізично. Навпаки, вони старіють і в літньому віці їм необхідний догляд. Діти не мають права забувати про те, що їх батькам потрібна їхня до вони зобов’язані допомагати своїм батькам у всьому, бути хорошими дітьми. Цінність такого ставлення дуже висока, я думаю, що вона є однією з найвищих. Повага до батьків і до м повинна бути обов’язковою в житті кожної свідомої людини.

Одного разу зі мною сталось дивне непорозуміння. Це був зовсім звичайний літній день. Я спочатку побачив хлопців, які досхочу потішалися над смішним чоловічком і над його смішною промовою. Від природи, я людина допитлива, тому і вирішив дізнатися, що ж там сталось.
Одягнений він був у щось на зразок скафандра, який сяяв і переливався металевим блиском, немов зірка з новорічної ялинки. Його фігурку можна було б назвати стрункою, якби кишені не стовбурчились б від захованих в них бозна-яких цікавих штучок. Через каламутне скло шолома було видно, як чоловічок, відчайдушно кривляючись, ворушить губами. Схоже, йому було душно в цьому незручному вбранні, але він терпів. На грудях у крихітного космонавта висіла блискуча як і скафандр, металева коробка. Потім я зрозумів, що то був перекладач.

Я підійшов ближче. І сказав:

- Не дуже-то тямовитий у тебе костюм!

Крихітка-космонавт відповів:

- Нашій цивілізації так не здається.

Я вирішив запитати:

- А де ця ваша цивілізація?
- О, дуже далеко! Я не знаю, як ви називаєте цю зірку. - відповів космонавт, вказуючи блискучою рукавичкою в небо.
Але там не було ніякої іншої зірки, крім ласкаво сяючого сонця.
- А як ти сюди потрапив?  

- Мій космічний корабель вийшов зладу. Ходімо, я тобі його покажу.

Спочатку я мав сумніви. Але коли я побачив цей дивний пристрій - вони зникли. Це була не дуже велика посудина з безліччю кольорових вогників.  Я хотів детальніше одивитися цей корабель, але коли доторкнувся до нього, то мне вдарило струмом. У голові запаморочилось і я впав. А коли відкрив очі, навколо не було нічого дивного. Друзі звичайно не повірили мені, коли я їм розповів про цей випадок. Але ж ви вірите?