Зима - дивна пора року. Якщо погода гарна, я люблю прогулятися після школи засніженим парком. Ось і вчора, коли випав м'який пухнастий сніг, я попрямував до парку. Крокувати крізь глибокі, аж до коліна, сугроби було нелегко, але я дуже люблю ходити крізь свіжий пухкий сніг. Сірі хмари розійшлися, і визирнуло сонце. Я ходив між високих дерев, вкритих снігом, що блищав на не по-зимовому яркому сонечку. Товстий шар снігу вкрив все: і голі дерева, і густі кущі, і промерзлу землю. Я милувався свіженьким білим сніжком і раптом побачив білку, що стрибала во гілках високої сосни. Мабуть, шукала собі шишку зі смачним насінням на обід. Для цієї рудої красуні я припас у кишені два волоських горішки. Я обережно поклав один горішок на великий пень, счистивши з нього шар снігу, і відійшов. Обережна білочка десь з хвилинку боялася підійти, а потім спустилася з дерева, підбігла до пенька і схопила горішок своїми маленькими лапками, дуже схожими на людські руки. Дивно, але вона нікуди не побігла, а сіла просто на пні, розколола горіх навпіл і стала їсти. Коли білка доїла горіх і кинула пусті шкарлупки, я повільно підійшов до неї, протягуючи їй ще один. І білка мене не злякалася! Вона взяла горішок прямо з моєї долоні! Я був дуже радий. Ость така у мене видалася прогулянка гарним зимовим днем.
