Вона була легка, ніжна, мов пушинка. І красива, мов зірка. Я бачила, як падає сніжинка.
Я простягнула долоню. Захотів приголубити сніжинку. А вона впала на теплу, добру руку й розтала.
Я з жалем подивилася на руку.
На долоні блищала крапелька, мов сльоза.
раптом відчула, яка вона ніжна та тиндітна.
- Сніжинко! - звернулася я до неї. - Звідки ти прийшла до мене?
- З неба. - відповіла вона.
- А що ти там бачила? - спитала я.
- Я бачила нашу гарну велику планету, багато дерев, океанів та гір. І дуже щаслива, що я також частинка всесвіту, - сказала вона. А потім зникла.
:)
