JafarSafarov
13.12.2021 02:36

Складносурядним є речення:
А. Труби мінометів уже розпеклись так, що не можна було торкнутись рукою.
Б. Привчав мене батько трудитись до поту, а мати - любити пісні.
В. Мати - це вічне одкровення, вічна радість природи, сталь і ніжність поезії життя.
Г. Краю мій рідний, краю! Багато по тобі пройшло-потопталося літ і віків. Д. Чи доводилось вам чути, як чайка кигиче?
2. Складносурядним є речення:
А .Вода ума не мутить та й голови не смутить.
Б. Про землю піклуйся - золотим зерном милуйся.
В. Тарас Шевченко ще змалку купався у тих віршах невідомих поетів, що звуть їх народними піснями.
Г Прожектор небо розсікає, і золоті аерозграї в його промінні мерехтять. Д. Усім найкращим, що є в моїй душі, завдячую рідній батьківській хаті.
Складносурядним є речення:
А. Так по зимі приходять весни і по грозі сіяє синь.
Б. Навколо стояла така тиша, що чути було золотий дзвін переджнивності. В. Треба слову радощів додати, щоб уміло душу звеселять.
Г. Матері все життя дивляться нам услід, вирядивши в люди.
Д. У всіх людей одна є спільна мова - братерська любов.
Тире потрібно поставити між частинами складносурядного речення (розділові знаки пропущено):
А. Людина створила культуру (?) а культура - людину.
Б. Підбилися в зеніт Волосожари (?) і каже казку зірка до зорі.
В. На лугах вже скошено траву (?) і літо буйне в береги ввійшло.
Г. Дощ пройшов (?) і Київ зеленіє.
Д. Слова - полова (?) але огонь в одежі слова - безсмертна, чудотворна фея, правдива іскра Прометея.
Пунктуаційну помилку допущено в рядку:
А. Старість треба приймати як дар долі, як прихід того передзим’я, коли іній паде на луки і дерева, і коли небо хилиться до гір обважнілими горизонтами зі своєю красою, зі своїми потаємними чарами...
Б. Народе мій! Чим я тобі віддячу за все, що дав мені, чого навчив?
В. Все, що я вмію, все, що в серці маю, тобі, народе мій, тобі, тобі віддам. Г.Як заболить чуже, як запече холод, як затремтять струни твоєї душі від чуйності, - ти – людина.
Д. Хіба коли в житті забудеться, хіба забудеться коли - все, що збувається, що збудеться, що ми своїм трудом взяли.
Складна синтаксична конструкція з різними типами зв’язку (сурядним, підрядним і безсполучниковим) у рядку:
А. Іди, іди, дощику, упади, щоб плодами наливалися сади, щоб родило і у полі, і в дворі, щоб співалось од зорі і до зорі (І. Нехода).
Б. Степан стояв коло поруччя на палубі, мимоволі пірнаючи очима в ту далечінь, і мірні удари лопастей пароплавного колеса, глухі капітанові слова коло рупора відбивали снагу його думок (В. Підмогильний).
В. О мово вкраїнська! Ти - вода з кринички, над якою гнуться верби.
Г. На болоті спала зграя лебедина, вічна ніч чорніла, і стояв туман... (Олександр Олесь)
Д. Не так думав Петро: він зараз здогадавсь, що Череваниха б’є на якогось іншого зятя, да й сама Леся їм гордує (П. Куліш).

Нажмите на рекламу ниже и сразу увидите ответ
Популярные вопросы:
Ответ:
Leshik1997
13.08.2021 04:57
На подвір'ї було багато людей, які прийшли до нас. 2) щоб розв'язати завдання мене потрібно десять хвилин. 3) вона має міцне здоров'я, тому вона виконує будь-які вправи. 4) в м'ясові багато білка. 5) вона мала міцний зв'язок з ним, хоча жили по різні кінці світу. 6) ій потрібно багато часу, щоб висмикати весь цей бур'ян. 7) ніхто не зрозумів чому він приніс лише пів'ящика. 8) у нашому місті збудували трьох'ярусний дім. 9) і все таки він нас об'єднав. 10) через дев'ять днів у неї буде днюха ь 1)словами ріжеться все: відчуття,правда,сила. 2)гордість-найстрашніший гріх в нашому житті. 3)знайдіть її негайно,сказала пані,зрушивши з місця. 4)вони мимохіть наближалися до двору і серце ворушилося все більше. 5)духовність була найбільш притамманною рисою для людей доби ренесансу. тт, нн 1) для кожного із нас важливе життя
0,0(0 оценок)
Ответ:
alexcozearschi
24.12.2022 10:11
Козакові і смерть, і рани не дивина. якби він довго опла­кував загиблих друзів та панькався з кожним слідом шаблі на власнім тілі, то вік не мав би часу не те що бити ворога, а навіть з’їсти та заспівати пісні. подужчав вітер, і веслярі, поклавши весла в чайки, взялись похмуро до сухарів та риби. орендарен-ко віддав стерно сусідові, ще кремезному, хоча й підтоптано­му, діду щириці й гукнув, аби усі почули: —    а що, панове молодці, поопускали вуса, мов ті соми на березі? ! злякались турків? —    шкода хлопців…—    це тільки перший бій. і перші втрати… — мовив отаман журно. — ніхто не знає, хто з нас повернеться й побачить не­ньку січ… але хіба нам вперше дивитися кощавій в хижі очі й орати синє море? ! — підвищив голос, немов підтяг струну.— хай бусурмани журяться, ждучи страшної помсти…— схопила б їх запупиця! — додав щириця. невдовзі, дивлячись то вдалину, то на вітрила, січовикипомітили тривожні зміни. мов білогриві коні, по морю бігли хвилі, сховалося у сірім мреві сонце, і вітер дужче й дужче зри­вав зі щогл полотнища.—      тимоше, буря буде,— сказав непран отаманові.—    то турки дмуть з очакова, щоб поспішали ми до султа­на в гості…—    чи до шайтана в зуби.—    у нього й так завізно. поки розмістить бусурманів, пос­ланих сьогодні в пекло, то ми босфор пливли останніми. попереду, неначе біла хмара, роз­кинувши широко крила, летіло біля трьохсот вітрильників.  такої сили чайок ще не виходило в козацьке чорне море. доб­ряче, видно, розмахнувся тарас трясило на варшаву, коли послав такий удар стамбулу. це хвилювало непрану душу, ті­шило, що рідний край зведеться і скине пута. він милувався нестримним бігом чайок, невпинним плеском весел, глухим бринінням снасті, що в ньому ледь уловлювався суворий голос думи, ще не народженої, ніким ніде не співаної, але вже існу­ючої, неначе воля, якої жде вкраїна і за яку вони прорвалися на цей безмежний простір.на море швидко й густо лягала чорна ніч. із байдака хмель­ницького передали всім чайкам: не зупинятись на ніч, не від­ставати, а йти щосили до босфору. неначе привиди, човни щезали в темряві, у гулі й свисті вітру… ставало смутно від са­моти, від мороку, від шурхоту вже ледве видних хвиль. нарешті все покрила важка пітьма. ні місяця, ні зір у небі, ні вогника у всьому світі. байдак і темрява. навальний дужий вітер і стугін моря, схожий на… ні, він ні з чим не схожий, цей голос моря, йому немає рівних! розкотистий, величний, мото­рошний, він ошелешує того, хто вперше почує бурю, й проймає душу холодом тому, хто вже раніше спробував нічного ґерцю з морем. вода кипить, розгойдується, неначе тісно їй у вели­чезній чаші, неначе хтось, іще могутніший і невблаганніший, безжально тисне, гонить її у невість із берегів, межи яких їй так спокійно й зручно. розбурхана, до дна стривожена, вона сліпа й нещадна в своєму жасі й натиску, в своїй безмежній силі.
0,0(0 оценок)
Полный доступ
Позволит учиться лучше и быстрее. Неограниченный доступ к базе и ответам от экспертов и ai-bota Оформи подписку
logo
Начни делиться знаниями
Вход Регистрация
Что ты хочешь узнать?
Спроси ai-бота