Написати стислий переказ тексту «Мудрість для багатьох»​
Змалку треба шанувати рідну мову, навчаючись від батька й матері, від

бабусі і дідуся отого мовного багатства.. Діти дошкільного віку повинні

знати щонайменше дві-три тисячі слів. У вашому ж віці цей запас має

збільшитись принаймні в пять разів. На жаль це буває не завжди.

Від чого йде оця мовна бідність? Від того, що учні на жаль мало читають.

Запам'ятайте, ви повинні читати в три, в чотири рази більше, ніж рекомендує

шкільна програма. Книга — то джерело знань. Ще давні єгиптяни

говорили: «Ти повинен звернути своє серце до книг». А великий римський

трибун Цицерон сказав: « Дім, у якому немає книг, подібний до тіла без

душі».Можна багато навести мудрих слів, сказаних великими людьми. Так

скажімо Декарт писав: « Читання книги — це ніби розмова з найкращими

людьми минулих віків». Тарас Шевченко говорив: «Книги для мене

необхідні, як хліб насущний».

Література за висловом Горького наповнює ідеї плоттю й кров’ю. Знання

літератури безсумнівно тісно пов’язане з моральним вихованням людини,

відбиває її духовний світ.

Книга таїть у собі мудрість для багатьох. Найкращі книги стали

безсмертними, вони увійшли в скарбницю світової культури, в них мудрість і

краса, глибина людських переживань і поклик до щастя. Книги як писав

мудрий Айбек збирають перлини людської мислі і передають їх нащадкам.

Ми підемо в землю, а книги збережуться навіки.

Література вчить нас жити, дякуючи тому, що сприйняття художнього

образу пробуджує в нас естетичні й моральні почуття в їхньому тісному

єднанні. Читання художнього твору — своєрідний творчий процес: учень,

який читає літературний твір, наповнює слово пристрастю свого серця.​

- Як здорово, що ми сьогодні пішли на стадіон - сказав Коля.
- чому це?- запитав Сашко.
- Як це, чому, ти хіба не знаєш,що в команді Факел грав мій старший брат. Я хочу стати футболістом як він.
- І я теж, адже його команда виграла матч.
- А чому ти раніше не грав у футбол ?- Запитав Сашко.
- Раніше я був шестикласником, а тепер семикласник і можна вже записатися в гурток майбутніх футболістів.- відповів Коля.
      Так хлопці по дорозі додому розмовляли як завтра,після школи обов'язково підуть на тренування з футболу. Представляли як вони виростуть і стануть знаминитыми футболістами.

З найдавніших часів людин замислюється над тим, що ж таке
істина, та і є чи вона взагалі? Навіщо людині дані життя й у чому її
зміст? Це вічні питання філософії. Деякі люди вважають, що
істина – у знанні, інші – у вірі. Є ті, хто затверджує, що істина – у
почуттях людей. І кожний з них буде по-своєму прав
Немає чіткого визначення, що таке істина Кожна людина по-
своєму трансформує це досить абстрактне поняття. Завжди, за
всіх часів Даний текст призначений тільки для приватного
використання 2005 люди шукали істину в складних і піднесених
речах. На цьому тлі особливо вражає простота, з якого це поняття
розкривається в Булгакова. Бесіда Иешуа з Понтієм Пілатом дає
дуже просту відповідь на таке складне питання
На питання прокуратора “Що таке істина?” Иешуа говорить: “Істина
насамперед у тім, що в тебе болить голова, і болить так сильно,
що ти легкодухо помышляешь про смерть. …Ти не можеш навіть і
думати про що-небудь і мрієш тільки про те, щоб прийшов твій
собака, єдине, очевидно, істота, до якого ти прив’язаний”. От
вона, істина Иешуа не шукає її у високих словах і почуттях, а
бачить її в прості й, на перший погляд, повсякденних речах. Для
нього просто необхідно жити щирим життям, це єдино можливе
для нього стан
Створюючи цей образ, Булгаков показав, що й добро, і
милосердя, і любов до людей є наслідком щирого життя,
наслідком чесності з іншими й із самим собою. У сцені розмови
Иешуа з Понтієм Пілатом відбувається зіткнення двох істин:
позачасової, вічної істини Иешуа й “ершалаимской” істини Пілата
Прокуратор намагається підштовхнути арештанта до неправди, не
розуміючи його переконань: “Відповідай! Говорив?..
Або… не… говорив?”. Лише на мить він, здавалося б, осягає вічну
істину Иешуа, але виганяє неї, як бачення. Пиляють не приймає
неї, а тому й не проявляє милосердя до свого бранця
Помилкове життя, не приемлющая істину, “у всій вроді”
представлені жителями Москви. Вони брешуть, ніколи не
виявляють свої щирі почуття. Тільки два чоловіки у всьому місті
не бояться протиставити загальній брехні навколишню свою
власну чесність – Маргарита й Іван Бездомний. Останній зумів не
тільки визнати жахливими власні вірші, але й відмовитися,
назавжди відмовитися від їхнього написання. Обоє ці героя,
однак, не витримують “бою” з помилковим життям