ответ: Хтось стиха завів пісню. Її звуки, торкаючись мого вуха,лягали перед очима фарбами, малюючи цілі образи. Розташувавшись круг вогню, чумаки ждуть вечері. Нікому й на думку не спадає, що лихо близько. Розбійники, обідрані й голодні, зачаїлись у нетрах, вичікуючи слушного для нападу часу.
Ось, накинулись на чумаків здобичники, вимахуючи ножами й булавами. У глухому степовому байраці зчинився бій.
Брязкіт зброї, крики, стогін, прокльони - усе зіллялося в один несказанний галас. Міцно стоїть купка завзятих чумаків, наважившись боротися до краю. Ринули вони лавою на розбишак, несучи їм жах і погибель. Кинулися розбійники навтьоки, підставляючи списи під чумацьке дрюччя.
Ось як мовиться це в чумацькій пісні: "А їх аж сорок і чотири, нас десятьох не побили"
Вроде все правильно)
Объяснение:
Балка зривалася високою кручею. Село стояло у величезній балці ,а балкою протікала виляючи степова річечка. Скеля ,припавши землею ,поросла деревами. Поміж них вилася стежка ,що доводила до містка через річку. Побравшись стежкою ,Марко звернув до криниці.
Криниця била із скелі. Здавалося, якась величезна сила викинула з землі страшенну кам’яну брилу. Вода витікала чистою холодною течією. Навколо було каміння, складене людською рукою. Не було вже видно малювання ,але, невважаючи на це, щороку на Зелені свята дівчата квітчали ікону над криничкою.
Од цього місця віяло несказанною красою. Трохи одступивши від скелі ,розкинувся гайок. Верховіття дерев було нижче від скелі. Марко сидів збоку ,дивлячись на небо ,нерухоме каміння й тремтяче листя.
