Есе на тему "І все на світі треба пережити"

Кожна сучасна людина просто зобов’язана замислюватися про те, чим вона може бути корисна своїй державі. Сьогоднішній світ досить непростий, в ньому практично немає країн, в яких не було б проблем. Тому до з боку людини по відношенні до своєї країни ніколи не втрачає своєї актуальності. Втім, більшість країн сьогодні досить демократичні та не обтяжують своїх громадян надмірними обов’язками. У зв’язку з цим до від людини країні – це далеко не завжди обов’язок, іноді це просто милість і прихильність.Говорячи про те, що можу зробити я, можна виділити мінімум того, що я можу зробити і максимум того, що я можу зробити. Чи буду я старатися на благо своєї батьківщини протягом усього свого життя, я зараз сказати не можу – життя таке, що прогнозувати таке наперед навряд чи раціонально. Втім, думаю, що на мінімум з можливої ​​від мене до країна зможе розраховувати завжди. Я думаю, що по мінімуму я зможу бути корисним для своєї країни шляхом повної і неухильної сплати податкових платежів і відрахувань. Дивно, але в сучасному світі багато людей просто йдуть від цих виплати обов’язкових платежів, ніби не розуміючи, що таким чином ці люди роблять гірше тільки самим собі. Якщо людина не платить податки, країна не може розвиватися, покращувати інфраструктуру і покращувати життя кожного. Особисто я це прекрасно розумію, тому завжди буду готовий бути корисним шляхом сплати податків.

Якщо ж говорити про максимальну користь з мого боку для країни, тут є кілька варіантів. По-перше, я можу стати великим бізнесменом. Якщо це відбудеться, я буду генерувати дохід для себе у великих розмірах і відраховувати великі платежі до бюджету країни. 

Коли ми вийшли з Олесею зі школи, вона полегшено зітхнула : " Боже, ну що за день сьогодні! З цими контрольними роботами ніякого особистого життя немає!" Я , відчуваючи як почервоніли щоки, невпевнено запропонував : "То може підемо в кіно?"  Олеся вражено на мене подивилася і , посміхаючись, відповіла : " Ходімо".

Коли ми вийшли з Олесею зі школи, вона полегшено зітхнула і сказала, що був важкий день і з тими контрольними роботами ніякого особистого життя немає. Я , відчуваючи як почервоніли щоки, невпевнено запропонував сходити разом в кіно.  Олеся вражено на мене подивилася і , посміхаючись, погодилась.

-- Боже, ну що за день сьогодні! З цими контрольними роботами ніякого особистого життя немає!
-- То може підемо в кіно?
-- Ходімо!