Объяснение:
Кажуть, що обличчя — дзеркало душі людини. І це справді так. Я переконуюсь у цьому, коли дивлюся на свого товариша. Його привітне відкрите обличчя завжди випромінює якусь доброзичливість. На вигляд він звичайний хлопець. Обличчя довгасте, худорляве, засмагле на сонці. Високий лоб, зверху до якого легенько прилягає зачесане набік коротко підстрижене густе чорне волосся.
Ніс прямий. Широкі чорні брови розлітаються на переніссі, мов у польоті пташині крила. З-під них дивляться великі круглі сині, як літнє небо, очі. Погляд їх розумний, добродушний, прямий і відвертий, як у кожної чесної людини. Та досить якоїсь навіть найменшої несправедливості, як погляд різко міняється. Очі стають гнівними і пронизливими.
Товариш мій середнього зросту, широкий у плечах, дужий, спритний, витривалий, бо постійно займається спортом.
Одного разу у світі частин мов іменник шукав собі друга, який завжди його зможе замінити. Звертається він до дієслова:
- Привіт, я шукаю друга, який зможе мене замінити. Хотів би ти їм стати?
- Я б міг тебе змусити виконувати якусь дію, але замінити навряд.
- Шкода. Бувай, гарного дня!
- І тобі!
Іде собі далі іменник, і чує, як хтось щось говорить:
- Яка красива, гарна, пречудова, незвичайна, дивовижна, захоплююча квітка. Вона прикрашає цей сонячний, яскравий, світлий, ясний день своею надзвичайною вродою.
Чує іменник і дивується, хто ж це може бути.
- Привіт, я іменник, а ти хто?
- Мені дуже радісно, що така цікава частина мови звернула на мене увагу. Я прикметник.
- Я шукаю друга, який би міг мене замінитию Я чув твою мову, вона така багата. Може саме ти претендуєш на цю роль?
- Я можу тебе описати безліччю чудових слів, але сумніва.сь, що зможу замінити.
Засмутився іменник. Він обійшов багато частин мови: і числівник, і прийменник, і навіть допоміжні частини. Але раптом Іменник почув чиюсь схвильовану мову:
- Він побіжав... А потім я побіжав... А потім вона як упаде, що аж вони похваталися за животи від реготу.
- Я заплутався! Хто побіжав, кто упав?
- Та все тут зрозуміло, що побіжав числівник, а упала частка. Та ну вас усих, ніхто мене не розуміє. Взагалі навіщо я такий з'явився, якщо ні на що не спроможний. Он він описує всіх, він розуміється на числах, а я даремний.
Зацікавився іменник і вирішив підійти.
- Привіт, я іменник, шукаю друга, який міг би мене замінити. А хто ти? Що ти можеш?
- Нічого особливого я не можу, тільки плутаю усих, бо усим вже огидно моє "він", "вона"...
- А що означають ці твої він та вона?
- Я й сам думаю, що ж воно означає... Тільки знаю, що слово "частка" я можу замінити словом "вона", а на усі частини мови разом можна сказати "вони".
- Так назви частин мови це іменники, тобто ти можеш заміняти іменники?
- Вихоить що так. До речі, зовуть мене займеник!
З цого часу іменник і займенник найкращі друзі, у скрутну хвилину заміняють один одного і навіть відповідають на одне писання - "хто?" або "що?".
Объяснение:
^^
