Знайди у реченні означення, відокрем, підкресли.

1. Місто осяяне сонцем миготіло всіма барвами.
2. Очі вмиті сльозами виблискували волошковим квітом чисті, непорочні й по-дитячому довірливі.
3. Серпневі ночі настояні на сизих отавах і туманах дихають пахощами зрілого літа.
4. Палац оточений величезним парком стояв на високій горі.
5. Сорочка біла полотняна облягала дівчину високу, ставну.
6. Над морем злітали чайки схожі на трепетні сторінки вихоплені з якоїсь книги.
7. Зрідка зустрічалися низькорослі дубки, кучерявилася чіпка шипшина унизана оранжевими ягодами.
8. І знову насувала віхола густа, лапата і тепла.
9. Сонце сідало за гору густо порослу золотим дроком і маслинами.
10.Слова ті сміливі й пекучі здіймали в голові рої думок.
11. Осяяний сонцем перед нами розкрився зовсім новий світ.
12. Озеро оточене густими кущами та високими вербами було не широке, але довге.
13. Над приморавськими лісами підіймалося сонце велике ласкаве.​

"той, хто зневажливо ставиться до рідної мови,не може і час викликати поваги до себе"-я вважаю,що люба людина яка живе в тій чи іншій країні має навчитися розмовляти своєю мовою.
Мені буває так соромно за тих людей хто не вміє говорити своєю мовою в своїй країні.Я вважаю, що такі люди ніяк не можуть викликати поваги до себе,вони подають поганий приклад для майбутніх поколінь. Їм треба змінюватися.Але почати змінюватись треба з себе,привильно вимовляти,писати та ставити розділовв знаки.
Я вважаю за треба вчитися рідній мові!не забувати їй де б ти не був.Адже обов'язок кожної людини знати свою мову!

Мова народу - кращий, що ніколи не в'яне й вічно знову розпускається, цвіт усього його духовного життя, яке починається далеко за межами історії. У мові одухотворяється весь народ і вся його батьківщина; в ній втілюється творчою силою народного духу в думку, в картину і звук небо вітчизни, її повітря, її фізичні явища, її клімат, її поля, гори й долини, її ліси й ріки, її бурі і грози - весь той глибокий, повний думки й почуття, голос рідної природи, який лунає так гучно в любові людини до її іноді суворої батьківщини, який відбивається так виразно в рідній пісні, в рідних мелодіях, в устах народних поетів. Проте в світлих, прозорих глибинах народної мови відбивається не тільки природа рідної країни, але й уся історія духовного життя народу.Мова є найважливіший, найбагатший і найміцніший зв'язок, що з'єднує віджилі, живущі та майбутні покоління народу в одно велике історичне живе ціле. Вона не тільки виявляє собою життєвість народу, але є якраз саме це життя. Коли зникає народна на мова, - народу нема більше! Ось чому, наприклад, наші західні брати, витерпівши всі різноманітні насильства від іноплемінників коли це насильство, нарешті, торкнулося мови, зрозуміли, що йдеться тепер уже про життя чи смерть самого народу. Поки жива мова народна в устах народу, до того часу живий і народ. І нема насильства більш нестерпного, як те, що хоче відібрати в народу спадщину, створену незчисленними поколіннями його віджилих предків.Не умовних звуків тільки вчиться дитина, вивчаючи рідну мову, а п'є духовне життя й силу з рідної груді рідного слова. Воно пояснює їй природу, як не міг би пояснити її жоден природознавець, воно знайомить її з характером людей, що її оточують, з суспільством, серед якого вона живе, з його історією та його прагненнями, як не міг би ознайомити жоден історик; воно вводить ї народні вірування, в народну поезію, як не міг би ввести жоден естетик; воно, нарешті, дає такі логічні поняття й філософські погляди, яких, звичайно, не міг би дати дитині жоден філософ.