Синоніми до слова мандрують, узяв

На початку дорослого життя кожен з нас постає перед важливим питанням: який життєвий шлях обрати для себе? при цьому кожен з нас має право вибору і повинен самостійно визначитися, що йому потрібно від життя, ким він хоче бути і як планує реалізувати свої знання та можливості. дехто з нас вже з дитинства знає, що йому подобається, і до чого він прагне. та й дорослі вважають за потрібне кожну дитину запитувати про те, ким вона хоче бути, а потім щиро посміхаються, коли чують, що вона у майбутньому хоче стати відомою акторкою, популярним співаком чи відважним космонавтом. але всі ці мрії найчастіше залишаються в дитинстві, а наші цілі стають більш прозаїчними, але й більш реальними. ще оскар уайльд, видатний ійський письменник, сказав: «ціль людського життя — самовираження. проявити свою сутність у всій повноті — ось для чого ми живемо». дійсно, людині бажано використати у житті усі свої можливості, показати себе якомога найкраще. на жаль, існує хибне міркування про те, що талант дається далеко не кожній людині. та так не буває і не може бути. просто є слабкодухі та ледачі люди, які не бачать перспективи у праці над собою і не стільки живуть повноцінним життям, скільки просто існують. особисто я впевнена, що професія, яку планує обрати людина насамперед повинна приносити їй задоволення, а разом з тим, повинна бути корисною для оточуючих. омріяна, улюблена професія — це запорука щасливого та успішного життя будь-якої людини. щодо мене, то я вже давно визначилася стосовно того, чим хочу займатися у дорослому житті. я обрала для себе цікаву та корисну професію дизайнера інтер’єру. я люблю малювати і вважаю, що у мене це виходить досить непогано. моє рішення поважають і підтримують батьки та друзі. це дуже важливо, коли тебе розуміють. я сподіваюся, що ця професія дозволить мені самореалізуватися у подальшому житті і досягти в роботі неабияких успіхів. на мій погляд, головне — знати, що потрібно тобі в житті і все робити впевнено. до цієї думки буде доречним вислів генріха давида торо: «якщо людина наполегливо прямує до своєї мрії і намагається жити таким життям, яке вона собі уявила, успіх прийде до неї в звичайний час і зовсім неочікувано». варто пам’ятати і про те, що можна обрати будь-яку професію, можна досягти неабияких висот, але завжди треба залишатися людиною. можна бути ким завгодно: інженером чи актором, лікарем чи вчителем, але і на роботі, і вдома ні в якому разі неможливо забувати про одвічні цінності, які кожного з нас роблять справжньою людиною.

 

Сьогодні на вулицях рідних міст ми маємо змогу бачити досить багато жовто-блакитних кольорів, різноманітну національну символіку, чуємо велику кількість патріотичних гасел, на масових заходах скандуємо «Героям – Слава!», «Смерть – ворогам!»,«Україна – понад усе!», завзято співаємо гімн неньки України, приклавши праву долоню до грудей, відчуваємо масове патріотичне завзяття. Але це ще не любов, то єтільки пристрасть. Пристрасть інколи модна, глянцева, як тренд теперішнього часу,а інколи відчайдушна, невгамовна, справжня.

Задля ліпшого розуміння проведу паралель між любов’ю до Батьківщини та до коханої людини. Тож,заради небайдужої вам людини ви поступаєтесь власними свободами, часом, інтересами,та ці поступки не являють собою акт насилля над самим собою, а йдуть від невгамовного бажання не лише сказати більше, а й зробити більше, приділити більше часу, догодити, зробити цю людину щасливішою, зробити час який випроводите разом приємнішим. І це бажання від вас йде як дар, як безкорисливий подарунок від самого серця, і не тому що ви мусите, а тому, що ви не в змозі діяти інакше, тому що цінність власного Я зменшується в рази, тоді, як постать коханої людини набуває величезних розмірів і значення. То все разом і є любов’ю. Тоді як пристрасть – це лишень відчайдушне прагнення у доступі до тіла. До любові можна прийти через повагу – свідомій та безболісний шлях, - а ще - через пристрасть – несвідомий шлях, який може бути сповнений страждання та болю. Все те саме стосується, як на мене, й любові до Батьківщини.

Коли ми почнемо поважати один одного у громадському транспорті, не перекладаючи свій вкрай поганий настрій на іншого українця, чи україночку; коли ми за кермом автівки почнемо поважати всіх інших учасників дорожнього руху, чи то водіїв, чи то пішоходів; коли ми залишимо звичку смітити собі під ноги, чи викидати сміття зі своїх балконів; коли ми почнемо виконувати свою роботу на совість, а не за гроші (все одно ми вже працюємо, та отримуємо ці самі гроші); коли спілкуватися українською стане прагненням, а не модою… коли шана й повага (не лише по відношенню до когось, але й до самого себе) стане сутністю кожного українця, то вже ніяка злочинна влада не стане на перешкоді України до її світлого й заможного майбутнього. 

Тож, для мене,любов до рідної землі – це не лише пісні, гасла, та патріотичне завзяття, а ще й постійне міркування, перед тим, як вчинити якусь дію, на кшталт: «а чи на користь це для Батьківщини?», «чи зробить це мою Україну більш квітучою, ще красивішою?»… З любов’ю до країни прийде й повага до її мешканців, прийде єдність - ми всі браття та сестри, - відбудеться єднання, з’явиться одна справа, одна мета і національна ідея. Не можна так узяти та придумати національну ідею – вона має народитися у любові.