1. Варіант, який є закінченням визначення.
Чуже мовлення, передане дослівно, без змін, називається…
Г) цитатою.
2. Рядок, де є непряма мова:
B) Варвара запитала у начальника, чи можна послати телеграму в Москву: у неї там занедужала мати (Л. Первомайський).
3. Рядок, у якому цитату записано правильно:
Б) «Найбільше і найдорожче добро в кожного народу – це його мова…» – писав Панас Мирний.
4. Речення, яке відповідає схемі: «П», – а.
Б) «Ніщо так не красить людину, як натхнення», – подумала Ярославна (О. Гончар).
5. Речення, де правильно розставлено всі знаки при прямій мові:
Г) Бабуся питає: «А що, дітки? Чого прийшли, мої соколята?» (Марко Вовчок).
6. Речення, у якому допущено помилку при заміні прямої мови непрямою:
B) Карпо запитав, чи будете ставити паркан, чи без паркану обійдеться.
7. Відповідність між поняттями та прикладами.
1) Пряма мова: Г.
Г) «Та чим же я вам досадив?» – Ягнятко, плачучи, питає (Л. Глібов).
2) Діалог: В.
В) – Добридень дідусю! – вітається хлопчик.
– Добридень, синку! – радіє дід. – Сідай, я
тебе яблучком почастую з медом (О. Іваненко).
3) Непряма мова: А.
А) Мати через пліт запитала сина, куди він зібрався (М. Стельмах).
4) Цитата: Б.
Б) М. Рильський говорив, що «слово «вчитель» з давніх-давен користується великою шаною у народі».
8. Відповідність між схемами та реченнями
1) А: «П!»
Б) І голос сильний нам з гори, як грім, гримить: «Лупайте цю скалу!» (І. Франко)
2) «П!» – а.
Г) «Здоров був, любий!» – жінка говорила, а в голосі її сльоза бриніла (Леся Українка).
3) «П, – а, – п?»
Д) «За що ж, – хто-небудь попитає, – Зозуля Півня вихваляє?» (Л. Глібов).
4) «П, – а. – П!»
B) «Мої друзі – вбогі бідолахи, – говорить Кармель. – От мої друзі!» (Марко Вовчок).
9. Відповідність між реченнями та розділовими знаками, пропущеними у них.
1) Кома:
В) «Я цієї пісні ніколи не чув(,) – сказав студентові Тарас. – Ви її всю знаєте?» (О. Іваненко)
2) Двокрапка:
Д) Зозуля прилетіла до чорного Дрозда, питає(:) «Що ти робиш?» (Г. Сковорода)
3) Лапки:
А) «Прощай, Самсоне! – крикнула зрадлива. – Ти думав, що для тебе я забуду родину?(») (Леся Українка)
4) Тире:
Б) «Чого ж тебе понесло в поле? Чого?» (–) допитувалась мати (С. Васильченко).
Гумор – доброзичливий сміх, спрямований на розкриття певних вад людського характеру або недоладностей у життя людей*.
Наприклад, у п’єсі І. Карпенка-Карого “Мартин Боруля” гумором сповнені діалоги дійових осіб, зокрема, намагання Мартина прищепити членам своєї родини дворянські риси:
Мартин. Ну, годі! Сідай, душко! Омелько привезе самуварь, чаю, сахарю і… кофію. Чай я пив і знаю, як його настановлять, то сам тобі розкажу; а кофію не знаю, як роблять… Піди ти зараз до Сидоровички — вона зна — і повчися у неї. І розпитай гарненько, як його роблять і коли його подають: чи до борщу, чи на ніч?
Сатира – різке осміювання, критика всього негативного. Об’єкт висміювання часто малюється у перебільшено смішному вигляді*.
У поемі “Сон” саркастично-карикатурно подано образ цариці:
Цариця-небога,
Мов опеньок засушений,
Тонка, довгонога,
Та ще, на лихо, сердешне
Хита головою.
Так оце-то та богиня!
Лишенько з тобою.
А я, дурний, не бачивши
Тебе, цяце, й разу,
Та й повірив тупорилим
Твоїм віршемазам.
