Майбутнє…Яке воно? Кожен уявляє його по-своєму, вірить лише у найкраще, сподівається отримати подарунок долі. Мені важко сказати щось визначне навіть про власне майбутнє, а тим більше цілої держави. Але набагато легше розповісти про майбутнє, яке уявляєш.
Я вважаю, що достойне минуле свідчить про достойне майбутнє нашого народу.Я уявляю майбутнє нашої Батьківщини світлим і радісним. Вірю, що українці збережуть свою гідність і славу. Українських вчених знатимуть у всьому світі, їхню працю достойно оцінять у найрозвинутіших країнах планети, однією з яких буде Україна. Це уявити неважко, адже на сьогоднішній день багато талановитих українських науковців зарекомендували себе у світі як здібні і обдаровані спеціалісти.
Хочеться вірити, що сприятливі умови для наукової і творчої праці будуть і в Україні. Це буде надзвичайним здобутком для нашої держави, бо серед українців гається неабиякий науковий потенціал, який може стати твердою основою технологічного прогресу не тільки нашої держави, а й усього світу. Чистий український розум нарешті матиме своє призначення.
Здавна українці плекали і берегли своє рідне слово. Вони пронесли його крізь довгі роки пронизливої неволі, боротьби за власне самовизначення і заборони. Тільки мужній і стійкий народ міг стільки вистраждати заради своє мови - однієї з найспівучіших у світі. Тож я вважаю, що українська мова у новій незалежній державі розквітне красою рідної Батьківщини, замайорить іменами нових письменників і поетів-наступників. Таких геніїв української літератури, як Тарас Шевченко, Григорій Квітка-Основ’яненко, Леся Українка. Залунає українське слово, подарує свою красу читачам усієї планети.
Влітку я з друзями часто вибирались на природу. Ми брали із собою їжу, влаштовували пікнік. Потім усі грали в м*яча, а я лежала і просто гала за красою природи.
Яке ж тут усе гарне! Блакитна вода річки виблискує на сонці. Хвилі припливають до берега, розбиваються. Так знову і знову. По річці плавають дикі качки. Вони перегукуються між собою. Над водою літають різні пташки, які на секунду спускаються до води, хапають проворними дзьобиками якусь комашку чи черв*ячка і піднімаються в небо.
А наскільки ж чудове тут небо! Воно таке мінливе и незалежне. Спочатку небо здавалось мені блакитним, але потім я розгледіла білі хмаринки. Вони були схожі на різні фігурки. Он хмаринка схожа на коника, там - на квіточку, а ще далі на грушу. Яскраве сонце сліпило мені очі, і я відволіклась.
З іншого боку навпроти річки росли дерева. вони спокійно стояли, ніи насолоджуючись таким чудовим літнім днем. Від найменшого подиху вітру їхні гілочки коливались.
Знизу у травичці я побачла ягідки брусниці і чорниці. Присівши, щоб зірвати їх, мій погляд зупинився на чомусь маленькому та чорненькому. Підійшовши ближче, я зрозуміла, що це був їжачок. Відразу ж мені захотілось взяти його на ручки, крикнути друзям, щоб підбігли сюди. Але все-таки я вирішила не турбувати маленького їжачка і мовчки гала за ним. Він проворними лапками рухався прямо на мене, напевно - мене не бачив. Я зрозуміла, що їжачок повзе до ягідок, і встигла роздивитись його маленьку мордочку з чорними очками та довгеньким носиком.
Відірватись від цього маленького чуда мене змусили друзі. Вони вже досхочу награлись у м*яч, і ми вирішили йти додому.
Усі розмовляли, вселились, а я йшла і думала про цю красу природи. Тож давайте берегти її, щоб і наші діти змогли побачити все те, що бачили ми!
Объяснение:
