Хлопчики сиділи навколо багаття ... Першому, старшому з усіх, Феде,
ви б дали років чотирнадцять. Це був стрункий хлопчик, з красивими
і тонкими, трохи дрібними рисами обличчя, кучерявим білявим во-
смугами, світлими очима і постійної, полувесёлой, полурассеянной
посмішкою. Він належав, за всіма прикметами, до багатої сім'ї і виїхав в
поле не з потреби, а так, для забави. На ньому була строката ситцева сорочка
з жовтою облямівкою. У другого хлопчика, Павлуші, волосся були скуйовджені,
чорні, очі сірі, вилиці широкі, обличчя бліде, рябоє, рот великий, але
правильний, вся голова величезна, тіло незграбне. Малий був неказіс-
тий що й казати!
а все-таки він мені сподобався: дивився він дуже
розумно і прямо, так і в голосі в нього звучала сила. Одягом своєї він щего-
лять не міг: вся вона складалася з сорочки дa з латаних портів (І. Тур-
генєв).
. 1. Бринять живою радістю ліси, як ранок спалахне на небокраї, як сонце огняне завісу піднімає із їх первісної і чистої краси. (В. Симоненко.) 2. Із поля дівчина утомлена прийшла, і хоч вечеряти дбайлива кличе мати, за сапку — і в квітник, де рожа розцвіла. 3. Ta знай, що тільки тут, де невгамовний труд землі насиченій, родюче лоно ранить, доспіють ягоди і радощі постануть. 4. Той, хто любить паростки кленові, хто діброви молоді ростить сам, дос-тоїн людської любові, бо живе й працює для століть! (З тв. М. Рильського. ) 5. Нехай серця не знають супокою, хай обганяють мрії часу біг, і наша юність буде хай такою, щоб їй ніхто не заздрити не міг! (В. Симоненко.)
