Історія пишеться людьми. Вона ж і відбувається в людях. Окрім центральних персонажів роману, у ньому згадуються і деякі відомі історичні постаті, другорядні з точки зору розвитку любовної колізії і зовсім не другорядні з погляду створення ще одного важливого образу — образу України. Він присутній вже і в першій частині роману. Маруся як символ народного поета і співця, полтавський козацький полк, сама Полтава — один із осередків вільнолюбного лицарського духу — все це також Україна. Але збагачується, стає масштабним її образ саме тоді, коли Чураївна виходить за межі "маленької батьківщини" — свого рідного міста. Мандрівка робить гострішим і проникливішим зір, а побачене дає простір почуттям і роздумам. Маруся зупиняється у подиві перед красою рідного краю:
Край моря, сонце золотить, укритілісом гори. Чудово блищало небо, засіяне зорями. У саду стояв чималий будинок, укритий шифером, оздоблений орнаментом. Вечір був м який, теплий, густо настоянний на степових пахощах. Покинута людьми на довгі дні, дорога помирає в бур яні. Степ, оповитий тишею, дихав пахощами росяних трав. Вітром збите, котиться вересневе листя. Біля хати сіріли скопані грядки, від воріт до порога вела стежечка. Крива, похилена хатинка, з чорною стріхою і білими стінами,стояла поміж закинутих, із забитими вікнами осель. Маю надію, що до правильно)
