Прочитайте речення й виконайте завдання (розділові знаки пропущено)
1. Сонце й повітря лоскочуть щоки а зелень ялинкових гілок виглядає з-під снігу так свіжо що здається надворі стоїть весна одягнена в білі штани. 2. Коли дівчина на столі вже горіла свічка у кімнаті нікого не було у чорні смолисті вікна дріботів дощ. 3. Сіре небо кошлатилося дрібними отарами блищала дорога а над річкою й над калюжами підіймався серпанок. 4. На все впливає мови чистота зір глибшає і кращаються уста стає точнішим слух. 5. Повертало на обід але здавалося що день ще й не починався.
А. Випишіть спочатку складні речення зі сполучниковим зв'язком, а потім - із підрядним і сурядним
Б. Підкресліть граматичні основи й розставте розділові знаки у виписаних реченнях.
В. Побудуйте схеми цих речень. ​

Моя рідна земля – благословенна Україна. Важким і тернистим був її шлях. Віками люті вороги хотіли позбавити нашу неньку мови, нації та мрій. Та піднялась вона із колін, кинувши додолу вороже ярмо. Сьогодні вона є спільним домом для велетенської родини, у якому лунає ніжно-мелодійна українська пісня.

Моя Україна – це золотисті пшеничні коси і небесна блакить, це край, де «сміються плачуть солов’ї», це тихі зорі і ясні води…Не уявляю я матінки-годувальниці без синьооких волошок в житі та червонощоких маків, без калинового намиста та вербової гілки, без цілющого барвінку та розмаїття мальв…І так хочеться, щоб моя рідна земля завжди мала свого господаря, який дбатиме про її долю, щоб залишити у спадок нащадкам могутню державу із славною історією та з національними звичаями і традиціями.

Нелегкі часи випали на долю неньки-України, тому вона із мольбою на устах благає нас згадати про неї, відбудувати, відновити і запитує: «Хто ж то зробить, як не ви – пагінці тисячолітнього дерева мого роду?»

А й справді, саме нам вершити майбутнє української нації, зміцнювати коріння родинного дерева і примножувати багатства рідної землі. Ми, нащадки славного козацького роду, йдемо по світу у священних вишиванках, у яких і біль український, і зітхання, дівочі мрії і сподівання, і вкотре доводимо усім, що ми – є, що дух українського народу живе!

Квітчаста рідна Україно, ми, діти твої, зробимо усе для того, щоб множився цвіт нашої нації. Ось побачиш: ми розбудуємо тебе працею хліборобів і вчених, вчителів та лікарів, поетів та композиторів. Золоті коси рідної матінки будуть заквітчані успіхами її синів і дочок. З’являться нові винаходи, втіляться у життя мрії, підвищиться добробут народу. Заквітує наша земля рясними садами, наповниться дитячим сміхом, стане щасливим та радісним майбутнє, бо наша ненька – Україна у вінку калиновім!

Було це багато років тому. Коли я ще була(був) маленькою(маленьким). Я грала(грав) зі своєю бабусею у міському сквері. Граючи, я як і всі інші діти бігала(бігав), лепила(лепив) пасочки, гойдалася(гойдався) на гойдалках та раділа(радів) дитинству. Ось так було і того дня. Ми з бабусею вже збирались йти додому. Як недалеко від нас гралася дівчинка, яка тоді на думку моєї бабусі напевно загубилася. Ми підійшли до неї, як вона раптом почала плакати. Бабуся запитала чому вона плаче? А вона відповіла їй бурмочачи під носа, що загубила матусю і не знає що їй робити. Я невагаючись,одразу взяла(взяв) їі за руку і повела(повів) шукати батьків дівчинки. Поки ми шукали їі маму, ми познайомилися. Хоча ми тоді майже не вміли ще балакати, але я все одно запам'ятала(запам'ятав) цей день на завжди. Згодом, ми знайшли їі матусю, яка також бігала по скверу,шукаючи доньку. Ось так ми стали найкращими друзями. І навіть товаришуєм зараз.