1)
Обставину не треба відокремлювати комами в реченні(розділові знаки пропущено)
(А) Забувши сміх ми слухали нового вчителя схилившись на парти.
(Б) Уже за Лебединським ворог тікав не чуючи ніг.
(В) Мокрий сніг легко падаючи як цвіт вишні від вітру лягав на землю.
(Г)Весело фиркаючи машина вирвалася на пагорок помчала у видолинок.

2)
Правильно поставлено розділові знаки в реченні.
(А)Хлопчики сиділи на крутому березі, звісивши ноги , і стежачи за вудочками , вели тиху розмову.
(Б)Хлопчики сиділи на крутому березі, звісивши ноги , і стежачи за вудочками , вели тиху розмову .
(В)Хлопчики сиділи на крутому березі звісивши ноги , і стежачи за вудочками , вели тиху розмову
(Г)Хлопчики сиділи на крутому березі, звісивши ноги . і , стежачи за вудочками , вели тиху розмову .

3)
(А) Степ , струснувши з себе росу , та зігнавши непримітні тіні , горить рівним жовто-зеленим кольором
(Б)Степ струснувши з себе росу та , зігнавши непримітні тіні , горить рівним жовто-зеленим кольором
(В) Степ , струснувши з себе росу та , зігнавши непримітні тіні , горить рівним жовто-зеленим кольором
(Г)Степ , струснувши з себе росу та зігнавши непримітні тіні , горить рівним жовто-зеленим кольором

- Привіт Дарино. Бачу, що ти також була на цій виставі. Як вона тобі?

- Привіт. Прекрасна гра акторів, надзвичайно, цікаво було дивитися.

 -Звичайно, адже режисер - постановщик Федір Стригун. Багато народних і заслужених артистів брали участь у цій виставі..

- Я замітила, що у залі не було вільних місць на цю прем'єру.

- Так, квитки купляла за два тижні наперед, багато було бажаючих.

- Ти сиділа у партері, тобі було добре видно і чути?

-  Прекрасно бачила і чула. Сиділа у третьому ряді партеру. Правда, болять долоні бо сильно аплодувала. 

- Рекомендуватиму  всім, хто любить бути під враженням вистави ще кілька днів.
 

«Життя не має ціни, а воля дорожча за життя». Ці слова — не просто відо­браження народної мудрості, а істина, вистраждана десятками поколінь.
Ми, сучасні люди, іноді не можемо зрозуміти до кінця значення таких, зда­валося б, простих речей, як воля, право самостійно приймати рішення. Маючи здоровий глузд, не можна зрозуміти, як одна людина може продати іншу, обмі­няти її на якусь річ, заборонити одружуватися чи, навпаки, силоміць одружи­ти, позбавити життя. І все це абсолютно безкарно. Більше того — це законно. І страшно навіть подумати, що люди так жили протягом кількох століть.
Більшість із них примирились зі своїм ганебним становищем, але були й та­кі, які вище за все цінували людську гідність. А чи можна було зберегти її, якщо не маєш волі?

 Однозначну відповідь на це питання дали герої твору Михайла Коцюбин­ського «Дорогою ціною». Остап і Соломія є уособленням образу непримирен­ного борця за волю, який заради досягнення мети готовий заплатити найвищу ціну — життя.
На початку повісті автор зображує Остапа молодим парубком. Але, незважа­ючи на юні літа, він був справжнім чоловіком. Герой любив свою землю: «Кожен кущик, горбок, долинка, кожна стежечка — все це було йому знайоме, промовля­ло до його». І жив би Остап на цій землі, обробляв, плекав її, матір-годувальницю, якби не панщина.
Вихований на дідових розповідях про козацьку вольницю, він не міг терпіти панського свавілля, вся душа його бунтувала проти наруги над людьми. Пан по­збавив Остапа коханої жінки, віддавши її заміж за нелюба, знущається з його діда. Та погнала хлопця з рідної землі погроза пана віддати в рекрути, з живого шкуру зідрати.
Не бажаючи залишитися в панському господарстві німою худобою, Остап за­лишає рідну домівку, хоча душа його болить і за дідом, і за Соломією. Чи міг він тоді вночі, коли прощався з коханою, передбачати, що незабаром і вона вирушить у далеку путь на пошуки волі? Звичайно, ні, тому таким великим було йо­го здивування і радість у момент зустрічі.
Наші герої розуміли, що шлях до волі буде тернистим, але заради досягнен­ня своєї мети вони ладні були пройти крізь пекло.
Так і трапилось. Коли позаду лишились глибокі води Дунаю, які відділяли Остапа і Соломію від омріяної свободи, сліпа куля, випущена навмання коза­ком, стала на перешкоді. Весь тягар у пошуках порятунку ліг на плечі жінки. Але й хлопець на межі людських сил боровся з обставинами, тому що воля була так близько, а бажання жити таким великим. Мужність Остапа, його жага до волі вражає. Здається, що навіть голодний вовк не роздер поранену людину не тому, що злякався води, а тому, що зрозумів її почуття, бо і сам був сином волі.
Доля зглянулась над героями, не дала їм загинути у плавнях, як подарунок по­слала циганську родину. Та цей дарунок виявився «троянським конем». За розбій турецькі жовніри разом з циганами схопили й Остапа. В одну мить воля, шлях до якої був таким довгим і кривавим, перетворилася на примару. Та Соломія не дає розпачеві перемогти себе, вона шука б порятунку коханого. Все ж обстави­ни виявилися сильнішими за бажання свободи і кохання. Води Дунаю поглинули Соломію і разом з нею надію Остапа на вільне, щасливе життя.