провідміняти триста п'ятдесят четвертий

Весна Ще зовсім недавно сонечку було важко дотягнутися до землі крізь волохаті, сіро-сині, неначе брудні, вологі хмари. Ще зовсім недавно біліли подвір'я сріблястим снігом. А сьогодні біліють своїм святковим вбранням вишеньки і яблуньки, грушки й сливки, неначе наречені. А красені-каштани у відповідь на сліпучо-білий, такий чистий цвіт «дівчат» викинули свої свічечки-пірамідки з жовто-червоною облямівкою. Та й берізка цієї весни майже не відстає від найновіших тенденцій моди: у неї цьогосезонна сукня із жовто-зеленого бісеру, що нагадує різної довжини сережки, які кокетливо звисають або гойдаються, коли їх, ніби ненавмисно, займає вітер-пустун. Черемха знову буяє цвітом і пахощами, які ні з якими іншими не сплутаєш. Мабуть, то справжні французькі парфуми, які Весна привезла з самого Парижа. Лише старі дуби якось не зорієнтувалися, що цієї весни одягти. їм, дідусям, ще не зрозуміло, чи то вже справжнє і сило, тому так довго і світять своїм кістяком у лісі. А яким килимом Весна вистелила землю: на зеленому тлі — то жовті цяточки кульбаби, то сині рясту або проліска, то темно-фіолетові курячої сліпоти. Все навкруги дихає свіжістю та молодістю весни.

     Життя - це безцінний дар, яким людина повинна донрожити навіть тоді, коли в ньому більше смутку, ніж радощів. Варто жити, щоб на землі залишити після себе слід глибокий, помітний. Так, життя Т. Шевченка, М. Коцюбинського, Лесі Українки, В. Стуса було несправедливо коротке. Але, можливо, наперекір цьому всім здійсненним у своєму житті вони настільки зуміли збільшити його цінність, що стали безсмертними, адже дні свідомого життя переплавлені в золоті рядки їхніх невмирущих творів. 
      Вибір сенсу життя, на мою думку, залежить від умов конкретного суспільства, задатків, нахилів та здібностей конкретної людини. І те, що одній людині здається безглуздим і марним, для іншої є безцінним.
      Псевдопатріоти не цінують життя, бо вони - диванна картопля. Це ті, хто вміє прекрасно говорити, замилювати очі, і нічого не робити задля блага свого краю. Тільки те й роблять, що переховуються від війни. Такі люди не бачать душею Україну і все, що вона добула.
       Незалежно від того, чи це військовий, чи лікар, чи учитель, на кожній людині лежить відповідальність за чиєсь життя. І якщо хтось халатно буде ставитися до своєї справи, не цінуючи життя інших, гріш ціна такій особі. Лише той гідний життя, хто не говорить про любов до Батьківщини, а працює і живе задля ї процвітання, примножуючи набуте.