1. Словосполученнями є всі поєднання слів у рядку
А бачить далеко, слова і музика, комп’ютерна програма
Б наді мною, літній вечір, зустрілися зненацька
В холодний на дотик, дуже тихо, співає соловейко
Г підземний перехід, переписати твір, наша школа
2. Спонукальним є речення
А Хай помріють тихенько в квіту журавлині літа. (О. Головко).
Б Душевна пісня рідного краю летить за хвилею Дніпра. (В. Крищенко).
В Відлітають гуси і лелеки у краї заморські і далекі. (Олександр Олесь).
Г Туман вечірній стелиться до ніг. (А. Матвійчук).
3. Виділені слова становлять граматичну основу в реченні
А Школа зустрічає дорогих гостей.
Б Ніхто не побачить мої сни кольорові.
В Дощ несміливо стукає в шибку.
Г Учителям подарували квіти.
4. З одним головним членом є речення
А Біля лісової стежинки ми побачили джерело.
Б У садку пахло скошеною звечора травою.
В Максим з Олегом посадили яблуньку в саду.
Г Пізніше за інші дерева прокидається дуб.

5. У реченні Бабуся пригостила всіх варенням із малини виділене слово є
А означенням
Б додатком
В обставиною
Г підметом
6. У реченні Стріла осінь жінку у саду молоду, але сумну і сиву додатком є
слово
А осінь
Б саду
В жінку
Г сумну
7. НЕправильно утворено словосполучення
А вибачте нам
Б дякую вас
В хворий на грип
Г розпочати о сьомій годині
8. Помилку у визначенні другорядних членів допущено в реченні
А Вітри (безжально – обставина) рвали (тендітне – означення) (вбрання на
берізці – додаток).
Б (Важкі – означення) краплі падали (зрідка – означення) і (тихо в траву –
обставина).
В По (жовтому – означення) (листі – додаток) їде осінь в (багровім –
означення) намисті.
Г І (тихе – означення) щастя, і (земне – означення) тепло приходять
(неквапливо у село – обставина).

9. Складіть речення за схемою.
Означення, підмет, присудок, обставина, означення, додаток.
10. Складіть невеликий текст (4 – 5 речень) на тему дбайливого ставлення до
природи. Використайте в структурі тексту одне спонукальне та одне питальне
речення.

Це дуже складна для розуміння думка – що людина варта стільки, на скільки себе оцінює. Важко зрозуміти, за якими критеріями можна оцінити самого себе. Усім нам щось подобається в собі, щось ні. Оточуючі нас люди також схвалюють якісь наші риси, а якісь – ні. Вартість людини можна розглядати в двох планах: зовнішньому та внутрішньому. Зовнішній дуже часто зводиться до зверхніх оцінок приналежності до того чи іншого соціального кола за наявністю або відсутністю певних атрибутів. Звичайно, людина – це не тільки айфон, але на жаль, до розгляду внутрішнього потенціалу людини іноді так і не доходить, адже вона «блокується» на етапі оцінювання матеріального стану. Ця проста, але необ’єктивна фільтрація одразу вішає ярлик, не залишаючи місця для розкриття самої особистості. Це нагадує нам, що зовнішня оцінка з боку інших – часто необ’єктивна. Внутрішній план – це самооцінка самої людини. Згадаємо Мину Мазайла з однойменної п’єси М. Куліша. Йому ось прізвище «заважає» бути гідною людиною. А інколи насправді талановиті люди не можуть розкрити світу свій талант саме з причини того, що самі не вірять в його цінність. Чому? Мабуть, через те, що дозволяємо оточуючим впливати на нашу самооцінку та занижати її. Я дійшов висновку, що людина духовно багата не цікавиться зовнішніми атрибутами власної «собівартості». Вона розвиває свої здібності, майстерність у тому, що її цікавить, намагається дати людям те, що в неї добре виходить. Усі ми унікальні, кожен має свій талант. Мабуть, ніхто не знає людину краще за неї саму. Тому саме вона і ніхто інший розуміє, як досягти висот власного особистого розвитку. І тому, тільки самому собі ми можемо дати чесну та об’єктивну оцінку. Тому насправді, людина варта стільки, наскільки себе оцінює. 

На жаль, в останні роки з України виїхало багато її дочок та синів. Тепер вони живуть у інших країнах, можливо, не всі сюди вже повернуться. Хтось з них, залишивши Україну, знайшов кращі умови життя і тепер зневажає свою Батьківщину.
Що ж відбувається з тим, хто забуває свій народ? Тобто своїх близьких, рідну мову, культуру, традиції? Я не засуджую таких людей, просто вважаю, що вони багато втрачають. Зв’язки з рідним – найсильніші зв’язки, вони дарують людині повагу до себе, внутрішні сили та тепло любові.
Також я думаю, що забути Батьківщину – це означає втратити багато цінних надбань. Адже знання традицій, навички рідної культури – унікальні. Можна навчитися нової мови, але те, що було дано у дитинстві – незамінне, бо другого дитинства у житті не буває.
Люди можуть думати, що ці надбання їм вже більше за межами України не знадобляться. Наприклад, вважають, що українська мова за кордоном не стане вже у пригоді. І відмовляються від неї!
Але така позиція, на мій погляд, не має фундаменту правди під собою. Всі надбання, які дала Батьківщина, можуть виявитися навіть на чужині дуже цінними, просто безцінними для людини. В тому числі до знайти хорошу роботу, нових друзів. Варто лише поглянути на них!
У романі І. Багряного «Тигролови» описана родина Сірків, які зберегли українські традиції на Далекому Сході, святкують національні свята навіть там і насолоджуються ними! Ще я вважаю позитивним прикладом українця на чужині письменника Миколу Гоголя. Він став відомим автором у Санкт-Петербурзі, але у своїх книжках дуже багато описував побуту та традицій українців.
Втратити зв’язки зі своїм народом, забути його – це неначе втратити частинку своєї душі. (або)
Часто той, хто виїхав за кордон, швидко забуває свою Батьківщину. Людина з головою поринає у нові потреби, можливості, клопоти та проблеми. Тоді швиденько втрачаються зв’язки з колишніми друзями, а часто навіть з близькими, рідними людьми. Звичайно, таке стається не з усіма українцями, що переїхали до інших держав. Але приклади існують.
З цього приводу я можу сказати, що засуджувати такого колишнього мешканця України я би не став. Але не схвалюю подібну поведінку людей, бо, відрізавши від себе все рідне, особистість сама собі завдає шкоди. Така моя думка.
Втративши зв’язок зі своїм корінням, людина не стає на чужині для всіх такою рідною, якою вона була для своїх близьких. Чужинці дуже добре відчувають тих, хто зневажає Батьківщину. Вони приймають як своїх та дарують визнання тільки тим, хто в глибині душі тримає вогник любові до Батьківщини та береже його.
Добрими прикладами українців, які ніколи в житті не забували про рідну землю та своїх кревних товаришів були Тарас Шевченко та Леся Українка. Де тільки не доводилося їм жити та подорожувати! Тарас Шевченко був вимушений провести у засланні в Середній Азії багато років. Але малюнки, книжки українською, які вони залишили всьому нашому народові у спадок — це краще свідоцтво їхнього сердечного тепла до всього, що було для них рідним.
Але я повернуся до своєї думки про тих, хто забуває свій народ після переїзду до іншої країни. Рідна мова теж часто забувається, адже переселенець задля зручності займається вивченням нових мов, спілкується ними, а рідна мова відкладається у найдальшу шухляду.
Я вважаю, що хтось може призабути мову свого народу, коли довго нею не спілкується. Наприклад, людині просто ні з ким говорити українською, адже навкруги немає жодного земляка! А доступу до Інтернету, наприклад, немає. Чи він обмежений — зустрічається й такі випадки. Тоді б я людину не засуджував.
А от коли переїжджі громадяни України зневажають свій народ, ще не встигнувши освоїти нове місце проживання, це для мене є неприємним. Адже покинуті близькі люди, друзі та родина часто сумують, тужать від такої поведінки, переживають за тим, хто від них відкараскався.
Батьківщина є незамінною — таке моє глибоке переконання. І прикладом для себе я вважаю тих українців, хто зумів зберегти на чужині свої традиції, мову та культуру.