Морфологічний розбір повторив повільніше​

Кульбаба — звичайна жовта квітка, що навесні росте всюди, де є хоч клаптик землі і світить сонечко. Зовсім маленьким я часто дивився на ні квіти, бачив, як вони «сивіють» і стають пухнатими білими парасольками. Мені це здавалося незвичайним, адже з іншими квітами нічого подібного не відбувалося. «Сиві» кульбаби я чомусь ніколи не зривав, якось не доводилося. А одного разу зірвав і вирішив понюхати, ніжні, пухнаті, вони тріпотіли в моїй руці, а я начебто очікував чуда. Раптом до мене підбіг незнайомий хлопчисько, якого я ніколи не бачив у своєму дворі. Відразу я не зрозумів, що він зробив, від чого всі квіточки-пушинки розлетілися навколо. У мене залоскотало в носі, і я заплакав. Дотепер не знаю причини: від несподіванки, жалості до пушинок або від того, що в руках у мене залишилася гола стеблинка. Так начебто дріб’язковий випадок з мого дуже раннього дитинства назавжди залишив у мені відчуття незвичайності квітки кульбаби і ще якоїсь ніжності до неї. Коли я тепер бачу кульбабу жовтеньку, ще не «сиву», я мимоволі озираюся: чи поблизу немає недоброго хлопчиська.

Песимістичний варіант розвитку світу. світ зміниться. не світитиме уже яскраво сонце і якщо раптом комусь здасться, що крізь сірі хмари  пробиваються   сонячні промінні, то це ілюзія, адже це не що інше, як світло від прожекторів.   більше не побачимо ми голубого неба, але й споглядати на сіре небо, яким воно    буде,   стане розкішшю, яку можуть дозволити собі лиш люди, що живуть на самих вершинах багатоповерхівках, для інших - недоступно. із низу видно лиш дуже високі будинки. вони всі сірі і одинакові. архітектори б хотіли будувати їх красивими та оригінальними, але задля економії простору вони були змушенні побудувати їх як одноманітні кам'яні коробки. знаходитися в місті нестерпно, навкруг сморід й до жаху спекотне повітря. поодинокі люди, яких рідко побачиш посеред вулиці, ходитмуть в медичних масках. це ілюзія, вона їх більше не здатна захищати  від токсичного повітря, але так спокійніше. ти повернешся додому, після років розлуки. побачиш свій дім і не впізнаєш уже його.    про те, що це  він, можна   буде здогадатися   лиш через вказівку  джі пі ес. після того, як зайдеш у будинок, то направишся на   мінус шостий поверх, ти знатимеш де це, адже жив у точнісінько такому самому будинку,  власне кажучи, в цьому  світі   всі будинки    точнісінько  такі ж.   стук у двері, ти удома.  даремно, що світ  розвалюватиметься    й кричатиме в агонії, ти вдома і це головне.