Двокрапку треба поставити між частинами безсполучникового складного речення (розділові знаки пропущено):
А. Дмухнув вітер понад ставом (?) сліду не стало.
Б. Злітає листя з осокора (?) летять листки з календаря.
В. Журиться жайворон-серпень (?) літня пора промина.
Г. Садок вишневий коло хати (?) хрущі над вишнями іудуть.
Д. Поети йдуть за горизонт (?) поезія зостається віч-на-віч з вічністю.
Складним з різними типами синтаксичного зв ’язку (сполучниковим і безсполучниковим) є речення:
А. У городі, де грають струни п’яні, де вічний шум, де вічна суєта, я згадую слова твої неждані.
Б. Минула тривожна беззоряна ніч, і там, де попелясті сніги єдналися з небом, почав відділятися світанок.
В. Є в коханні і будні, і свята, є в ньому і радість, і жаль, бо не можна життя заховати за рожевих ілюзій вуаль.
Г. Тихо в лісі: повітря не дихне, ніщо не шеберхне.
Д .І летять гуси, і летять журавлики, і літа мої листом осипаються.
Складним з різними типами синтаксичного зв ’язку (сполучниковим і безсполучниковим) є речення:
А .І пахне сіно лугове, і зав’язь в чистих росах зріє, і в кожній гілочці живе на славний досвіток надія.
Б.Сон літньої ночі колись мені снився, коротка та літняя нічка була, і сон був короткий, - він хутко змінився і зник, як на сході зоря розцвіла.
В. Сірі тумани курилися над нашою землею, брудні та важкі хмари вистилали високе небо, холодний вітер переганяв їх з одного боку на другий.
Г. Я кажу: не було б Дон Кіхотів, вже б давно посивіла земля.
Д .Ось сонечко світить надворі, сніг біліє, цвірінчать горобці.
Пунктуаційну помилку допущено в рядку:
А. Мабуть, у кожного так буває: часто у місті село сниться.
Б. Світає - тане морок в небосхил. Світає - тане сутінь на землі.
В. Для неї було ясно: якісь люди хочуть перешкодити концерту, але це їм навряд чи вдасться.
Г .Дивися: час - великий диригент - перегортає ноти на пюпітрі.
Д. Менше говори: більше вчуєш.

Здрастуй, мамо, мила моя!

Я хочу сказати тоб за те, що ти дала мені життя, мама.

Дякую за тепло, ласку, доброту, турботу. Я пам’ятаю, як ти допомагала мені підніматися, коли я падав, як змащувала зеленкою мої обдерті коліна. Пам’ятаю манну кашу з грудочками, які я був радий тиснути ложкою, смачний чай з малиною, коли я був застуджений. Пам’ятаю і милі рукавиці на гумці, які не спадали з рук навіть в самий розпал гри.

Дякую за вірного чотирилапого друга, якого ти подарувала мені на мій день народження. Так ти вчила мене піклуватися про близьких, захищати й оберігати їх.

Ти вчила мене терпінню, коли нас розлучав дитячий садочок. Ми не бачили один одного цілий день! Я вже тоді терпів розлуку з тобою, мамо.

Дякую за добрий ранок, за теплий вечір. За посмішку, ніжні руки й обійми, за підтримку, за поради. Дякую за твій сміх, яким ти заповнювала весь р. Дякую за блиск у твоїх очах, коли ти дивилася на мене.

                                                                                   Від: Микити

Часто доводится чути: "навіщо ті вірші? кому здалася ваша поезія?

будь-яку думку чудово можна висловити прозою ше, і зрозуміліше.

ніж витрачати на оті поезії час, краще в комп'ютерну гру пограти!

і швидкість реакції потренуєш, і задоволення отримаєш! "

та невже авторові цих слів не доводилося переживати від поетичних рядків потрясіння? невже він ніколи не брав на самоті збірочку віршів і вдумливо не прочитав дві-три поезії? невже отримане від їх читання задоволення можна порівняти з хай і цікавою, але такою бездушною грою?

поезія- звучання душі, адже душа не буває німою! поезія пробуджує смуток і радість, заспокоює або викликає або викликає біль. вплив поезії на людину неможливо передати словами. вона -- віддзеркалення розмаїтого духовного світу.

знаєте давньогрецьку легенду про гору парнас? на ній щовесни водили танки сестри аполона. це -- музи, прекрасні юні богині. кожна з них була покровителькою котрогось виду мистецтва. музи співали, аполлон же перебирав струни своєї золотої кіфари.

звичайно, кожен чув вислів "зійти на парнас". це означає --дорівнятися талантом до муз та аполлона.

якось музи співали так гарно, що вся природа застигла від зачарування, а гора гелікон почала швидко рости й доросла до неба. тоді олімпійські боги наказали крилатому коневі пегасу повернути гору на місце. кінь ударивкопитом й утоптав гору в землю. на місці удари забило джерело. його чудодійна вода надавала поетам натхнення й наснаги.

може, комусь із вас відомий смак води цього джерела. може , хтось пробує віршувати? це чудово. проте не забувайте, що навчатися римувати -- що не значить стати поетом. тому не поспішайте кожен свтворений вами рядок читати товарищами або надсилати до редакції. поети пишут не заради слави, а для душі!