Тополя в небо руки підійма. Напевне, хоче дістати тонкими пальчиками пухнасті хмарки, що так швидко минають її. Їй так хочеться обійняти тепле і ніжне сонечко, що кожен день ніжить її маленькі зелені листочки. Коли до тополі навідується свіжий вітерець, вона ніжно лопоче йому про свої справи. А він тільки бешкетує, як навмисне, безтямно грається з її пляттячком і мереживним пушком, путається у волоссі. Подруги-вишні тільки заздрісно поглядають у її бік, ніколи їм не дотягнутися до неї зростом. А сонечко дивиться на все з гори і тільки посміхається.
