До ть розподілити подані уривки відповідно до структурного типу ССЦ.
а) З ланцюжковим зв’язком компонентів
б) З паралельним зв’язком компонентів
в) Із змішаним зв’язком компонентів
1. Минуло літо і осінь, настала зима. Роботи у Великому театрі були закінчені, театр відкритий, і чарівниця Тальоні почала свої чарівні операції. Молодь виходила із себе, а стар біснувалися. Самі лише суворі матрони й відчайдушні левиці вперто дулися і під час найшаленіших оплесків з презирством вимовляли «Mauvais genre» (погані манери/ дурной тон (рос.)) (за Т. Шевченком).
2. Ті ж учителі говорили, що з Тимка вийде художник. Він справді непогано малював. Однак вчитися далі не схотів. Після одного зимового надвечір’я. Тоді з городу він гав захід, захмарений, з льодовою сизгетю, яка внизу переходила в похмуру, що поволі наближала обрій, темінь. Од неї в Тимка вповзала відлюдькуватість лютневої ночі, на яку безнадійно щось очікувало (Г. Штонь).
3. Дружки летіли верхи на конях по вулиці, на рукавах біліли хустки. По дорозі хутко шикувалися заслони, щоб перепинити молодих і вимагати викупу. По хатах у молодого й молодої востаннє оглядали столи. Баба-розпорядниця не злазила з печі й звідти керувала весільним чином (за Ю. Яновським).
4. Російську мову Шевченко дуже добре знав. Нею він часто листувався, вів щоденник і написав, крім поем «Тризна», «Слепая» та драматичного уривка «Никита Гайдай», близько двадцяти повістей. З останніх до нас дійшли «Наймичка», «Варнак», «Княгиня», «Музыкант», «Несчастный», «Капитанша», «Близнецы», «Художник», «Прогулка с удовольствием и не без морали». Вони були написані на засланні (1850-1857) в Новопетровському укріпленні (за Б. Степанишиним).
5. Жовтень – другий місяць осені. Назва його пов’язана з кольором, що переважає в цей час у природі. Виблискують у небесній сині жовтою різьбою берези. Святковими у своїй красі стоять золотаво-червоні клени. Пагорби й схили відсвічують багряно – жовто-золотистими барвами (А. Волкова).
6. Сідало сонечко в сизо-червоні хмари. Мов шматки розірваної ганчірки, висіли вони над горою, а зверху гоготіло червоне зарево... Шварконула 330 блискавиця, обвиваючи огненним голосом тюрму, і спустилися стрілою в яр. Гогонула земля, тіпаючи на своїх широких грудях, як пір’їну, здоровенні палати, височенні церкви й невеличкі хати. Зацокотали шибки у вікнах. Струснулися підвалини. Загуло-зашуміло в повітрі... Дощ, як з відра, линув на землю – і зразу покрив її калюжами. Побігли швидко, мов ящірки, потьоки з гір, стрибаючи на переступах, в’ячись гадюками по ровах, щось глухо булькочучи, грізно пінючи. Зашуміла вода на низині, шукаючи виходу і, не знаходячи, щось булькотала своїм бульбашковим язиком, наче сердилася... Моргала моргавка з усіх боків; переписувала темряву покрученими стрілами блискавиця; а грім гукав-торохтав на увесь світ своїм страшним гуком... (за Панасом Мирним).