Как выучить стих ьтопртима

Моє рідне місто – найкраще на землі. не тому, що тут пройшло моє дитинство і юність, не через до болі рідні місця, а тому, що воно дійсно зачаровує навіть просто проїжджих мимо людей. воно насичене особливим колоритом, його вулиці переповнені весняним настроєм, а люди привітні і доброзичливі. так було завжди. кожна пора року у містечку по-своєму неповторна. весна і літо – період, коли численні вулички, бульвари та площі поринають у зелені дерев та квітах, зранку до пізнього вечора гуляють родини з дітьми, закохані пари, гурти молоді. осінню та зимою місто поринає в досить теплу атмосферу затишку. воно ніби ховається в кокон, де все ж вирує життя, щоб навесні знову заявити про себе нескінченною енергією.наше місто славиться історичними визначними пам’ятками. тут є алея слави ветеранів , пам’ятник невідомому солдату, великому т. шевченку та бульвар г. сковороди з персонажами його творчості. в цих місцях завжди людно та гамірно, населення оберігає та цінує символи свого міста. також у місті є дитячий садок, школа, стадіон, будинок культури, велика бібліотека в центрі. а на околиці протікає невелика річка, з берегів якої відкривається чудовий краєвид – місце натхнення місцевих художників, фотографів та поетів. головна особливість мого рідного міста – в його неповторності. об’єктивно можна сказати, що ніде немає такого вдалого поєднання культурного, природного та людського потенціалів, як тут. найбільшою окрасою будь-якого міста чи селища є його населення, а в нас воно дружне, найщиріше та найдобріше. саме люди роблять все, що створено на території містечка живим та насиченим повітрям. я дуже люблю своє місто, воно надихає мене, змушує пам’ятати про своє походження та бути вдячною, що народилася саме в цих місцях.

«Найбільше щастя в житті - це впевненість, що тебе люблять». Ст. Гюго
Жодна людина не зможе жити без любові, взаєморозуміння і підтримки. Йому необхідно бути комусь потрібним, необхідно, щоб у нього вірили. Тільки за до віри і турботи він стане по-справжньому щасливою. Самий близький моєму серцю людина - бабуся. Вона замінила мені всіх, вона й була для мене всім, нікого і ніколи я не любила сильніше, ніж її. Як боляче усвідомлювати, я більше ніколи не побачу її ласкаву усмішку, не закопаюсь особою в пухнасті русяве волосся. І хоча моєї бабусі немає в живих, вона завжди буде незримо зі мною: в думках, вчинках, спогадах. Подумки повертаючись у дитинство, я мимоволі згадую ту безмежну ніжність, ту любов, що вона мені дарувала. В моїй пам'яті назавжди закарбувався її образ: блакитні очі, поверх яких, майже на кінчику носа, влаштувалися яскраво - зелені окуляри, розпатлане волосся, натруджені руки, а ще синє плаття в білий горох. Коли бабуся посміхалася, в куточках губ і на щоках з'являлися дуже милі ямочки. Я була готова на все, лише б побачити її щиру посмішку. Коли я була маленькою, бабуся читала мені казки, оповідання, вірші. Вона завжди вчила бачити красу в навколишньому світі, бути працьовитою, з повагою ставитися до людей, до навчання, з любов'ю і фантазією готуватися до уроків. Ми часто з нею грали в настільні ігри, ходили в цирк, в музеї. Самим запам'ятовується подією в моєму житті став похід з бабусею на ярмарок. Як зараз пам'ятаю, кругом веселощі, невгамовна дітвора з усіх ніг носиться між наметами, продавці, веселими віршиками, та примовками заманюють покупців. Бабуся сміялася, і від цього на душі ставало трішки тепліше. А потім ми під гітару співали пісні. Вона співала весело, задерикувато, вкладаючи всю свою душу, говорила: «Хто пісні співає того хворість не бере». На ярмарку ми купили ляльку, тряпочную, нічим не примітне. Коли моє серце охоплює смуток, мені достатньо взяти її в руки, згадати цей чудовий, повний чарівництва день, і я знову посміхаюся. З бабусею ми часто виїжджали на природу. Вийдеш з електрички, спустишся до річки, подивишся на навколишню красу - серце співає! Прокидаючись вранці, бабуся казала: «Геть нудьгу! Геть хвороби! Займатися фізкультурою буду я!» В такі хвилини вона схожа на сирливу дівчисько, така смішна і пустотлива, коли , роблячи зарядку охає, але не зупиняється. Заряджала бабуся оптимізмом всіх. Дуже подобався її дзвінкий, ручейковий сміх, ясний розум, гумор, любов до життя, до людей. Вона горда, ніжна, трудолюбива, прониклива і терпляча. Бабуся завжди вражала мене нестримною тягою до життя, прагненням зробити його яскравішим, цікавішим, повніше. Вона завжди говорила: « Життя - безцінний дар, даний нам згори. Ми живемо лише раз, тому треба дорожити кожною хвилиною, секундою свого існування. Протягом часу немає нічого схожого, все змінюється і не може