Дати відповідь на питання:

а) Якою частиною мови є виділене в реченні слово?

б) Яким членом речення воно виступає?

в) Який ускладнюючий елемент є в цьому реченні?

г) Чому ми не виділяємо його комами?

Речення: Нова хата, біла, чепурна, привітно виглядала з-за обгороджених лихою осінньою негодою груш

Осінь - пора незвичайна: вона комусь подобається, комусь не дуже, а комусь взагалі хочеться викреслити із списку пори років. З одного боку все погано: постійні дощі, опале листя, прихід холоду, відповідно похмурі думки. Але з іншого боку - все прекрасно: світить сонечко, накрапає веселий дощик,сади й городи обдаровують нас стиглими плодами... Так можна продовжувати до безкінечності! Але я маю свою думку й уявлення про осінь. Осінь - дуже романтична й душевна пора, бо нема нічого кращого за осіннє небо, духмяні фрукти й овочі... Я обожнюю це! Ото ж бо, мені подобається осінь...

Одного разу, раненько вранці я побачила у вікно дві маленькі пташки. Я живу на першому поверсі, тому бачила їх ніби перед собою. Вони бавились на гілочках саду у моєму дворі, де росли чотири високі берези і один красень дуб. З захопленням я гала за перебігом цієї чудернацької гри і невдовзі до них приєдналась ще третя подружка. Я покликала маму і ми вдвох вже насолоджувались побаченим. Мама запропонувала погодувати пташенят, і тому я швидко вдягнувши одну з улюблених спідничок і нову кофтинку, придбану три дні тому вибігла у двір. Почавши годувати пташок ми побачили щось неймовірне, спочатку прилитіли дві сойки, потім голуб з голубкою і трьома маленькими пташенятами, а через деякий час з гілки спустилась зграя пташок, їх важко було полічити... Чи то сім чи вісім сірих горобців і один з них мав підбите крило. Ми звичайно ж до пташці, три дні він жив у нас у квартирі і їв смачні зерна пшениці, а потім ми його відпустили. Тепер кожен ранок для мене починається з годування моїх пташенят.