Перше, що кидається в очі при погляді на Лимонниця, це яскраве забарвлення, абсолютно нехарактерна для сімейства білявок. Правда, по-справжньому барвистими бувають лише самці - їх крила мають насичений світло-жовтий колір, від якого і пішла назва цих метеликів. У деяких видів передні крила мають навіть помаранчевий відтінок. Самки ж пофарбовані в світло-зелений, іноді майже білий колір. Таким чином Лимонниця притаманний статевий диморфізм. Ще одна характерна деталь це крихітні точки, розташовані по одній в центрі кожного крила: у самок вони сірі, у самців руде або червоні. Розміри цих метеликів середні, розмах їхніх крил варіює від 30 до 60 мм. При уважному погляді можна помітити, що форма крила у Лимонниця теж незвичайна. Кінчики крил злегка витягнуті і загострені, в той час як у інших білявок вони округлі.
Відповідь:
План тексту
1.«Навіщо оті вірші? Кому здалася ваша поезія?...».
2.«Поезія — звучання душі, адже душа не буває німою!».
3.«Знаєте давньогрецьку легенду про гору Парнас?».
4.« Олімпійським богам це не сподобалося, і вони наказали крилатому коневі Пегасу повернути гору на місце».
5.«Проте не забувайте, що навчитися римувати — ще не означає стати поетом.»
Докладний переказ тексту
Багато людей задає собі питання про роль поезії у нашому житті, адже і думки, і почуття чудово можна висловити прозою.
Їм здається, що краще посидіти за комп’ютером, ніж читати якісь віршики. Просто зайва трата часу. Але невже цим людям ніколи не доводилося відчути радість чи сум від почутих або прочитаних (можливо, мимоволі) кількох рядків поезії.
Поезія — це дивне звучання нашої душі, а душа ніколи не буває німою! Поетичні рядки пробуджують смуток і радість, заспокоюють або викликають біль. Цей неповторний дотик до людської душі неможливо передати словами. Поезія — це дзеркало розмаїтого духовного світу.
Досить згадати давньогрецьку легенду про гору Парнас, на якій щовесни водили танки сестри Аполлона, музи, прекрасні юні богині, покровительки мистецтв. Вони співали, Аполлон підігравав їм, перебираючи струни своєї золотої кіфари.
Кожному, звичайно, відомий вислів «зійти на Парнас». Це означає — бути прекрасним поетом, композитором, дорівнятися талантом до муз та Аполлона.
Одного разу музи так прекрасно співали, що навкруги застигло все, зачароване дивним виконанням. Гора Гелікон від того дива почала швидко рости й доросла до неба. Олімпійським богам це не сподобалося, і вони наказали крилатому коневі Пегасу повернути гору на місце. Кінь ударив копитом й загнав гору в землю, а на місці удару забило джерело. З того часу ця чудодійна вода допомагає поетам, додаючи натхнення та наснаги.
Мабуть, кожному хочеться посмакувати водою з цього джерела? Може, хтось пробує віршувати? Це дуже добре. Але потрібно пам’ятати, що навчитися римувати рядки, не означає бути поетом. Не хизуйтеся перед друзями кожним створеним вами рядком, не поспішайте надсилати до редакції. Поети пишуть не заради слави, а для душі!
Пояснення:
