життя дуже багатогранне. в ньому багато хороших і сумних, справедливих і несправедливих моментів. у багатьох людей іноді виникає бажання піти з життя. однак бажання жити частіше перемагає. і це правильно. адже другого шансу вже не буде. особливо тонко й гостро відчувають ці моменти люди, у яких виявлені серйозні захворювання.
найчастіше від подібного роду мук люди, що не знають, як знайти свій шлях у житті. довгі роки вони марно шукають своє покликання, шукають і не знаходять…
насправді ж, у житті все прекрасно. і моменти радості, й чорні смуги долі. з усього потрібно вміти здобувати науку. скрізь слід шукати позитивні моменти.
вчитися брати від життя все не пізно буде ніколи. якщо ми вчимося, треба віддаватися цьому процесу на всі сто відсотків. про роботу можна сказати те ж саме. дихати потрібно на повні груди, танцювати, як в останній раз. любити, дружити, гуляти потрібно так, ніби завтра може не настати.
СЕЛО ПОГОНЯ
Було це в давні часи. Напали якось на українське село татари. Загинули в бою всі чоловіки. Жінки з дітьми та літні люди кинулися в степ. Погналися вороги за ними.
Не одну й не дві години тривала погоня. Заморилися люди, почали падати під ноги татарським коням. Нападники прив’язували нещасних до сідел, щоб гнати в неволю.
Раптом назустріч вершникам кинулась дівчина. Зірвала вона з чорної коси блакитну стрічку й кинула коням під ноги. Враз зробилася зі стрічки ріка.
У дівчину полетіли гострі стріли, вп’ялися вони в дівоче тіло. Впала дівчина на зеленому березі річки.
Заїхали вершники у воду. Огорнула їх швидка течія, а мулисте дно затягло під воду. Жоден з них не виїхав на протилежний берег, і жоден не повернувся назад.
Тут люди свою рятівницю й поховали. Не повернулися вони до свого села, яке спалили татари. Оселилися над річкою, а нове село назвали Погонею.
Объяснение:
Все в ответе
