Рівненська (о) бласть розташована на (п) оліській (р)івнині (в) олинського (п) лато, яке густо посічене річками. Найбільші з них – (п) рип’ять та її притоки (г) оринь і (с) тир. Є багато озер, особливо на (п) оліссі, серед яких найповноводніше (б)іле, (с) омине, (н) обель. Ліси займають 38 відсотків території. Сім (п)івнічних районів області зазнали радіоактивного забруднення після аварії на (ч) орнобильській (а) (е) (с).

Перші сліди перебування людини – (п)ізній (п) алеоліт. У III–II ст. до (н). (х). та у ІІ–ІІІ ст. нової ери на території сучасної області жили ранньослов’янські племена (з) арубинецької та (ч) ерняхівської культур. У VI–VII ст. тут виникло об’єднання племен державного типу на чолі з (д) улібами – (в) олинянами. Знайдено поселення (ч) ерняхівської культури біля (в) арковичів і (п)ідлужжя (д) убнівського р-ну, городища Х ст. У Х ст. ці землі входили до складу (к) иївської (р) усі – (у) країни. Визначну роль в історії краю відіграли (д) орогобуж і (п) ересопниця (нині села), які в ХІ–ХІІ ст. були центрами (у) дільних князівств. На (р)івненщині творилися (є) вангелії: «(д) убнівське» (1539–68), «(д) орогобузьке» (1556–61) та «(п) ересопницьке (є) вангелія» (1556–61). На останньому в 1991 р. складав (п) рисягу екс – (п) резидент (у) країни Л. Кравчук. На честь цієї книги в с. (п) ересопниця споруджено пам’ятник.

Сучасна (р)івненщина входила до (г) алицько – (в) олинського (к) нязівства. Після його розпаду в 1457 опинилася під владою (л) итви. Із прийняттям (л) юблінської (у) нії в краї розпочинається (п) ольська експансія. В 70-х роках XVI ст. (о) стріг здобув славу «(в) олинських (а) фін»: він став важливим політичним, економічним і культурним центром. У (д) ермані, (о) строзі, (д) убні в 1630–36 відбувалися повстання селян. Значно активізувався (н) ародний (р) ух під час (в) извольної (в)ійни в 1648–54 рр. Повстання в ті часи охопили всю (р)івненщину. Біля с. (п) ляшева нинішнього (р) адзивилівського р-ну влітку 1651 відбулася (б) ерестецька (б) итва між (к) озацьким (в)ійськом Б. Хмельницького та (п) ольською (а) рмією.

За (а) ндрусівською (у) годою (1667) край продовжує залишатися у складі (п) ольщі. З 1793 – під владою (р) осії. За (р) изькою (у) годою (1921) (р)івненщина відійшла до (п) ольщі у складі (в) олинського (в) оєводства. У 1939 – приєднана до (с) (р) (с) (р).

Ці слова І. Багряного в його романі «Сад Гетсиманський» передають дух жорстокої епохи в житті українського народу, епохи репресій та поневірянь, підозри та зради. Багряний узявся за розгляд такої непростої теми тому, що він сам був свідком цих подій: він був заарештований, довго знаходився у в’язниці, але йому все ж пощастило залишитися після всього цього живим. Отже, роман «Сад Гетсиманський» містить автобіографічні факти.
Назву «Сад Гетсиманський» було взято Іваном Багряним з Біблії. Сад Гетсиманський — місце, де Юда зрадив Христа. Зраджено було і головного героя твору Андрія Чумака. Він втік з табору, де знаходився за свої погляди, і повернувся додому на похорон батька. Але вдома він не встиг пробути і доби: до його хати приходять працівники НКВС і забирають Андрія з собою. По дорозі до в’язниці він помічає зміни рідного міста, де довго не був: кругом червоний колір, фарби облупилися. Колись цей колір був кольором революції, а тепер став кольором насильства і страху. Також він помічає зміни в обличчях людей. Люди «засмоктані, виснажені, обдерті. Зосереджені в собі, позначені тавром суворої професії». В’язниця знаходилась в Харкові на вулиці Раднаркомівській. Це велике місто теж змінилося, тепер Харків був «понурий, припорошений сажою і посипаний сміттям». Негативні враження Андрія доповнює зустріч з працівником НКВС товаришкою Нечаєвою. Нахабство, брутальні вислови з її вуст — все це не схоже на поведінку жінки, яка в уяві Андрія повинна бути лагідною та ніжною. Будинок управління НКВС називали «фабрика-кухня». Андрій чує, як працює конвеєр
«фабрики-кухні». Звідусіль чути стогін людей та страшні відгуки мордування. Органи безпеки знищують «ворогів народу». Ці «вороги народу» — найосвіченіші люди: інженери, професори, студенти, письменники
Єдина іх вина в тому, що вони мають здатність мислити, а не сліпо вірити в ідеали.
Андрій на собі відчуває ті нелюдські умови, в яких треба жити: тіснота, духота, відсутність їжі. Для тоталітарного режиму людина — це «дірка від бублика». В СРСР людей вистачить». Всі ці жорстокі тортури повинні вбити в людях всі прагнення, перетворити їх в оті «дірки». Ця система намагається зламати у людей бажання кращого життя, хоче зробити з них слухняні машини. Але чи можуть сотні тисяч людей бути ворогами народу? В одному з діалогів зі слідчим Андрій каже, що один чоловік може бути ворогом народу, десять може, тисяча, але мільйони людей — це не вороги народу, це сам народ. Отже всі люди, які будували цю країну, сподіваючись на краще, зараз за ґратами в’язниць. Тому не випадково кульмінацією твору є поява в камері дідуся. — Карла Маркса. Кругом була атмосфера недовіри і зради. Немало з колишніх відомих революціонерів, а також самих працівників служби безпеки також могли опинитися серед «ворогів народу». Можна було «завербувати» будь-якого працівника цієї установи: треба було» лише звинуватити його перед начальством в тій самій «контрреволюційній діяльності». Всі наглядачі поводилися з в’язнями дуже суворо, але був з них один не прізвище Мельник. Всі в’язні його дуже поважали за його добрість, казали, що він єдина людина в цій установі. Коли потім Андрій дізнався, що Мельник власноручно розстрілював людей, його це дуже вразило. Таку саме дволикість мав і тодішній режим. Широкі маси людей бачили в ньому своє щастя, сво ння, але мало хто знав про те, що діялося за стінами в’язниць кожного міста цієї країни, бо звідти вже ніхто не повертався. Уряд лив невинну кров народу, який його так підтримував. Мельник уособлює в собі весь державний лад.
Іван Багряний детально досліджує всі дрібниці в’язничного життя. На п’ятистах сторінках роману він до дрібниць зображує побут в’язнів, засоби ведіння слідства, характеризує майже кожного героя цього твору, розповідає про звинувачення, які висувались в’язням. Читачу важко все це уявити, важко в це повірити, але все це дійсно відбувалося. http://ukrtvory.ru/lyudina-najvelichnisha-z-usix-istot-lyudina-najneshhasnisha-z-usix-istot-lyudina-...

1. Виділені слова є омонімами в рядку:
    Б) часу не ГАЙ — зелений ГАЙ (омоформи)

2. Виділене слово вжито в невластивому йому значенні в реченні:
    В) Дві книжки ПРИСУТНІ в кабінеті.

3. Однакова кількість звуків і літер у кожному слові рядка:
    А) ялтинський, щирість, земля
       
4. Виділені слова в реченні є такою частиною мови:
    1) ліс –  А) іменник
     2) і    –  Є) сполучник

5. Виділене слово є сполучником і його треба писати разом у реченні:
     Г) ЯКБИ не було мрії, праця втратила б свою привабливість (В. Сухомлинський).

6.* Виділене слово є додатком у реченні:
     Д) Розгубив деревій свої КВІТИ останні (Г.Овсієнко).
 
7. Орфографічну помилку допущено в слові:
     Д) в перше (правильно разом: вперше)

8. Складним у тексті є речення:
    Д) п'яте.
        (5) Бо хіба може порядний син забути свою матір, свій дім, у якому вперше глянув на світ? (І. Цюпа).

9. Приклад до кожного випадку вживання тире
    1) між підметом і присудком:
        А) Стежки — то свідки дідового краю (О.Довгоп'ят). 
     2) на місці пропущеного члена речення
         Д) 3 ніжної душі — слово ніжне й запашне... (І.Вихованець). 
      3) між частинами складного речення:
          В) Дорога круто пішла вгору — до вершини перевалу залишалося не більше п'яти кілометрів(Р.Іваничук)
      4) виділення вставного (вставленого) речення:
          Б) За вікном — згори було видно — шуміло, вирувало залите 
сонцем місто (С. Скляренко).

 10. Правильно розставлено всі розділові знаки в реченні:
       Б) Наснився сад в веснянім цвіті, струнка смерічка край воріт, і найрідніша в цілім світі матуся сива на дворі (М. Бакай). 

11. Слова за поданими схемами:
      ∩ Λ Λ □: рад|і|юч|ий
      ¬ ∩ Λ □: пере|віз|ник|□