Лосеня почулоiх ще здалеку, завмерло, бо знало, що насуваэться небезпека. Воно крутило великою головою, дослухалося до гучних голосiв i не знало, як бути. Збагнуло мале, що то прийшли люди, тi, яких не боялася стара лосиха, бо вони привозили в лiс сiно i оберемки солодких гiлок. Але разом з тим вона нiколи не пiдходила до них близько. Не подавала знаку лосенятi , що воно може почуватися безпечним при появi людей. Воно боялося появи людей, але й хотiло iх побачити. А люди наближалися. Лосеня тривожно посмикувалося, намагалося стати на ногиi кинутися навтiкача.
1- Зате ж весною, - Сонце каже, - поглянь на перші квіточки: на них мій промінь тільки ляже - вони й розкриють пелюстки. (Забіла хто сильніший?)
2.і, світлом сонячним залита, слідкує, щоб усе росло(Забіла чотири пори року)
3. і якби ми не пірнали, і якби не всі якби - не набили б ми лоби.(бойко якби)
4.Але якщо вже тобі хтось написав, то розповідати про неї вчителеві - недобре, Віталику.(Сухомлинський кінь утік )
5.Майстер говорив не голосно, а майже шелестів, як те листя. Проте всі чули кожне його слово (О.Гончар прапороносці)
