Увесь день простояли козацькі чайки на височині каф-фських берегів. Чорним маком розсипалися по хвилях, але ані мешканцям узбережжя, ані морякам із кораблів не спало на думку придивитися, що це за чорні крапки розсипалися на обрії в сліпучому блиску сонячних іскор. А коли сонце схилилося до
Заходу й море стало бузковим, козаки почали повільно підтягуватися до берегів і обстрілювати ворожі мури.
Канонада посилювалася, стала такою частою й рівною, наче Каффа перетворилася на велетенський казан або на жерло вулкана, де скипає й клекоче розтоплена лава.
Цитадель не здавалася. Усі дванадцять веж і чотири брами вищирилися на козаків гарматними стволами, і після першого нападу козаки відступили, утративши понад сто побратимів. Доводилося розпочати справжній бій і облогу. Сагайдачний залишив біля веж невеликі загони, а головний удар скерував проти цитаделі, бо поки вона не впаде, Каффу не можна вважати взятою.
Козаки бились одчайдушно й приставляли до мурів нашвидку збиті драбини, коли раптом важкий вибух потряс Каффу.
Певно, фундамент підмур’я і вежі були підмиті підземними джерелами, бо наріжна вежа сповзла узбіччям гори, відкривши два широких отвори. З переможним ревом кинулися в них козаки. А з того боку вже наїжачився ятаганами загін яничарів. Розпочався мовчазний, жорстокий бій, де ніхто не просив і не давав пощади.
Тим часом один із козаків підліз до протилежної брами, підкотив туди барило пороху й підпалив. Це вирішило кінець бою. З подвоєною силою кинулися козаки в напад. Здригнулися яничари, на мить збентежилися — і лавина козаків полинула в цитадель, освітлену загравою і палахкотливим світлом смолоскипів.
