для кожної людини назавжди залишаються в пам'яті ті місця, де вона народилась і провела своє дитинство. і як далеко не закидала б нас доля, але кожного манить до себе рідна домівка, рідна вулиця. після довгої розлуки все видається милішим і дорожчим нашому серцю. отак буває і зі мною, коли повертаюсь додому після літніх канікул, коли знову крокую дичківською вулицею, на якій живу разом з батьками.вона нічим особливим не відрізняється від інших вулиць села. тут розташоване невелике підприємство, де можна придбати або полагодити автомобіль. перетинає вулицю річка гнізна зі своїми притоками. у кінці вулиці — пасовище та млин. паралельно нашій вулиці проходить залізнична колія, а за нею красується ліс.коли стати на краю лісу, видно мою вулицю: біленькі хатки під червоною черепицею потопають у буйній зелені садів.я люблю свою вулицю у будь-яку пору року. люблю її затишні садиби, привітні віконця домівок, високі дерева, квітники і доріжки на подвір'ї.але вулиця без людей, як ліс без птахів. на моїй вулиці всі люди привітні і лагідні. хоча я й не знаю їх усіх по іменах, та в селі прийнято з усіма вітатись.найбільше люблю свою вулицю вечорами, коли притомлені люди сидять на лавках біля хат, гомонять через паркан один з одним, а сільські дітлахи виходять погаласувати. лише тоді відчуваєш, що навколо тебе — усі рідні, хороші люди з нашої вулиці.
Пам’ятник українському гетьману Богдану Хмельницькому прикрашає Софіївську площу з 1888 року. Його відкриття було приурочене до святкування 900-річчя хрещення Русі. Насправді, вперше з ідеєю увіковічнення пам’яті гетьмана ще в 40-х роках виступив історик М. Костомаров, ще через десяток років її повторив В. Максимович і лише в 1860 році Петербург погодив встановлення монументу, але це був тільки початок його багатостраждальної історії.
Цілих 9 років скульптору Микешину знадобилося, щоб створити макет майбутнього пам’ятника. Однак через те, що його визнали занадто полонофобським і шовіністичним, проект пройшов ще кілька редагувань і врешті остаточно був затверджений лише у 1876 році. Тоді постала інша проблема — відсутність фінансування від влади. Кошти збирали по всій імперії. У результаті у 1879 році пам’ятник відлили з переплавленого металобрухту, який пожертвувало Морське відомство, і через рік привезли до Києва. Однак грошей для постаменту уже не вистачило і скульптура 8 років пролежала у дворі поліцейської управи. Місцеві про це жартували, що «Не встиг Богдан в'їхати до міста, а його вже заарештували».
Зрештою, у 1888 році знайшли граніт для постаменту (залишився після зведення Ланцюгового мосту). Спочатку монумент хотіли встановити на Бесарабській площі, але потім передумали на користь Софіївської. І одразу постало нове питання: як розмістити пам’ятник, щоб кінь не був повернутий хвостом до жодного з соборів і до урядових споруд. У результаті скульптуру Хмельницького встановили так, що він рукою з булавою показує на північний-схід, тобто напрямок, якому мав слідувати народ, що зустрічав гетьмана тут, на Софіївській площі, у 1848 році після перемоги над поляками у битві під Пилявцями.
Объяснение:
Выбери себе отсюда предложение которые нужно
