Замість сніданку – стрічка новин у Facebook, замість розмов за обіднім столом – фото в Instagram. І до речі, обід туди ж. Як то кажуть: не сфоткав – не з’їв. За останні десять років наше життя круто змінилося. І сьогодні, напевно, вже у кожного є своя сторінка в соціальних мережах. І не одна: тих нині багато. Навіть жарти на кшталт «зайшов на п’ять хвилин, а вийшов о четвертій ранку» стали бородатими.
Кажуть, залежність від соціальних мереж не слабкіше, ніж у курця від сигарет. У Штатах навіть придумали спеціальний термін – Facebook addiction disorder, що перекладається приблизно так: «розлад Facebook-залежності». Втім, у кого як: замість Facebook може бути будь-яка інша соціальна мережа.
Завдяки Інтернету та соцмережам ми практично миттєво отримуємо інформацію. І її багато. Дуже багато. І здорово, що ми живемо у такий дивний час, коли можемо постійно бути на зв’язку та дізнаватися про життя друзів і близьких з їх постів у соціальних мережах. Але усе має зворотний бік. Це теж обговоримо.
Сьогодні розбираємося у тому, як ми перетворюємо своє життя на велику рекламну кампанію в соцмережах, та чому немає сенсу мріяти про бездоганне тіло (а чи дійсно воно таке?), як у, наприклад, «тієї з Беверлі-Хілз», або про машину на кшталт тачки однокласника, якою він любить похвалитися на своїй сторінці. Подивимося, як соціальні мережі впливають на суспільство й кожного з нас окремо, що вони можуть дати, а що – забрати. Ну і як ними користуватися, щоб витягти для себе максимум користі: усе ж таки без них у XXI столітті, погодьтеся, зовсім ніяк.
Навчання – це невід’ємна частина нашого буття. Але ж який життєвий урок буде найкращим? На мою думку, це поразка, яка навчає цінувати те, що маєш, не повторювати допущених помилок, чого не зможе зробити жодна перемога.
Чому саме поразка? По-перше, невдача змушує йти далі, удосконалюватися. Я вважаю, що це насамперед пов’язано із бажанням людини бути першою. Наприклад, якщо хтось програв у змаганнях, то він неодмінно скаже собі: «Наступного разу я матиму кращий результат!» У цьому разі поразка спонукає більше працювати над собою, своїми вміннями та навичками.
По-друге, детально проаналізувавши причини поразки, можна зрозуміти як діяти далі, не наступивши двічі на одні граблі. Звичайно, це робить не кожна людина, але, на мою думку, при бажанні бути кращим, удосконалюватися, перемогти в майбутньому все можливо.
Хтось може не погодитися, переконуючи в силі перемоги. Я розумію, що тріумф – це також урок, проте винести його в такому випадку складно. Зазвичай, коли таланить, людина розслабляється. Наприклад, після першої перемоги в бою князь Ігор у поемі «Слово о полку Ігоревім» утратив пильність, через що потерпів поразку та був захоплений у полон ворогами. Так тріумф спровокував невдачу.
Отже, недарма писала Ліна Костенко: “Поразка — це наука, ніяка перемога так не вчить”.
Объяснение:
