ОТЧИЙ ДІМ (1) Старенький, підсліпуватий, сутулуватий, іноді навіть горбатий, але рідний, до болю рідний отчий дім. (2) Усе бачив він на своєму віку, все вистраждав і вистояв: він нездоланий, як та земля, на якій він стоїть. (3) Він може десять раз погоріти дотла, але досить якогось маленького паростка, як у нім знову теплиться життя. (4) І знову підбілюють, підфарбовують, причепурюють його, обсівають мальвами, огороджують березовим тином або обносять лісою, і знову чистими вікнами він дивиться на сільську вулицю, в кінці якої ставлять та ставлять нові доми. (5) Дуже старенький він і починає хилитися, а нового поставити ні за що — його нишком підпирають дубовими стовпами з тильної сторони, і він знову стоїть наперекір негодам. (6) Навіть коли руйнують його, то дещо беруть із нього для нового дому: так батько щось передає синові, а син — своєму синові. (7) Одні вмирають, інші народжуються, і на тому віками стоїть отчий дім, як памятник тим, хто поселився в нім уперше. (8) І нехай ви живете в камяних палацах, нехай люстри сяють над вами, але якщо ви живете чесно і тому інколи буває вам трудно, то вам мило згадати осіннє бездоріжжя і той отчий дім, у якому починалось ваше життя. (9) Від вас залежить, що залишите своїм дітям, але не ганьте свого батька за скупість: він мріяв залишити по собі кращу спадщину. (10) Шануйте те, що він залишив, трудіться на більше і якщо не виходить вам жити в отчому домі (може, тісно, незручно там, а може, великі діла вершите вдалині від нього), то хоч поїдьте, погляньте, провідайте те подвір'я, в якому пройшли ваші перші весни: це вам згодиться для серця і для душі, для щоденної праці, бо, крім шаноби до людей, до людей, які породили вас, ви більше нічого не винесете з отчого дому. (11) Може, за це я і люблю його. (За В. Земляком) А) Укажіть складні речення, у яких поєднано безсполучниковий та підрядний звязок. Б) Укажіть складні речення з різними видами зв’язку. В) Виділіть речення із сурядним та підрядним зв’язком.

Який же буває осінній дощ? Напевне є два види дощу восени.
Перший вид це дощ, який ллється з неба ранньою осінню. Духм'яний аромат пожовклого листя, яке ще не зовсім перефарбувалось в кольори сезону. Дерева наче змінюють колір волосся, десь лисття зелено-жовте, а десь вже жовто-червоне. Листя потроху спадають у низ до землі та ніби починають утворювати кольоровий килим.
Другий вид дощу не такий гарний як перший, цей вид відпувається в кінці осені.Виходячи на вулицю ми хочемо побачити пухнасті дерева, але ми бачимо багато грязі, лисття яке хоче вибратися з грязьового полону та голі дерева, які ніби померли під холодним дощем, який ллє і вдень, і вночі.

Не давно я прочитав комедію Тараса Григоровича Шевченка “Сон” “У всякого своя доля”. У цому творі я хочу поділитися з вами о моїх враження отриманих після прочитання цієї комедії.
Перше що вразило мене-це епіграф поеми, в якому автор розкриває головну ідею твору: довести до читача правду про країну зла та насильства. На самому початку автор іронічно змальовує людей, які населяли країну і розповідає про їхню працю в таких рядках: “той мурує-той руйнує”. Сюжет поеми складається з 3-х картин в яких автор по черзі описує Україну, Сибір та столицю Російської імперії Санкт-Петербург. В першій картині автор дуже вдало змальовує рідні пейзажі та схід сонця в безтурботних тонах. Але раптом як грім серед ясного неба автор придивляється та баче: як під тином лежить опухла від голоду дитина, що не все так гарно на рідній земл,і що люди потерпають від експлуатації на панщині, мруть від голоду, тяжких хвороб. Ось що вражає в цій картині вдало змальований поетом пейзаж та страшні муки рідного народу на його красивій землі.
Друга картина-це політ над вічною мерзлотою Сибіром. Тут автор також доносить до читача пейзаж, але зимовий. Далі герой комедії чує, як затріщали кайдани і як тяжко людям у неволі. Тут герой бачить не тільки злочинців, але й на думку автора, чесних і справедливих людей, одним словом цвіт нації. Ця картина ще страшніша за попередню, бо тут герой зрозумів до чого дійшов уряд зібравши всіх неугодних у тісній могилі. Далі герой ставить запитання: а за що народ терпить такі муки, і обвинувачує в цьому царя. Далі автор рішуче закликає боротися проти царату. Ось чим вразила мене ця частина, рішучістю автора та його закликами боротьби проти гнобителів.
Третя картина, як і попередні починаються з пейзажу, але на цей раз вже міського. Автор описує російські міста. Коли герой потрапляє в столицю імперії то зустрічає свого земляка дрібного чиновника, який своєї рідної мови відцурався та чужої не навчився. Тут автор називає цього чоловіка мерзенним каламарем і описує його, як втратившого національну свідомість та гідність. Потім герой потрапляє до палацу царя і викрикує: “Ось де рай!”. Потім автор вдало змальовує панів, називаючи їх пикатими. Пузатими. Потім автор описує царське подружжя застосовуючи при цьому різні художні засоби. І вкінці автор доходить висновку що цар це не цар без тюрми народів-Сибіру, без своєї челяді, та чиновників. Ця частина дуже вражає сатиричними описами царату та чиновників.
Ця сатирична поема дуже вдало поєднала в собі опис страждань простого народу, який не прокладаючи сил тяжко працює на своїй землі і водночас вмирає з голоду, та райське життя панів, які живуть собі безтурботно в розкоші та достатку.