1Юрій Винничук . ,, Місце для дракона " - повість - казка про сучасний світ , у якому й доси живуть ,,драконячі закони" .Подумати над ??? : 1.Що мав на увазі пустельник , коли помираючи , сказав драконові : ,, Звірячі закони - людяніші ? " .

2.Чи знайшли ви у своєму серці місце для дракона ?

3.Чи знйшов би дракон собі місце у світі людей серед підступу і зрад ?

4.Що мають зробити люди в країні , щоб позбавитися ,, середньовічної " психології мислення ?

5.Назвіть риси стилю Ю. Винничука .

6.У чому полягає пара
доксальність описаних утворі подій ?

     Одного недільного ранку до мене підійшов загадковий дідусь і таємниче спитав:
     -Хлопче, ти не  знаєш, де у вас в районі знаходиться таємна бібліотека?
      -Не знаю, та й навіть не чув про таку. А що там зберігають? – відповів я.
       -У давно минулі часи, коли Україна знаходилась під ворожою владою, книжки багатьох авторів були заборонені. Але кажуть, що десь у цьому районі містилась підпільна бібліотека. Добровольці самі таємно від влади друкували книги і розповсюджували їх серед охочих.
        -Дуже цікаво, дідусю. Я ніколи про таке не чув. Але, мабуть, вона вже давно знищена, - розчаровано промовив я.
        -Мабуть, що ти правий. Але я все ж таки пошукаю, - сказав дідусь і пішов.
        Завдяки цій цікавій ситуації спілкування я дізнався про те, що у нас в Україні існували таємничі бібліотеки.

Добрі вчинки… Чи задумувались ми коли-небудь,як часто ми творимо добро для інших? Насправді щоб робити добро не обов”язково допомагати великими коштами дитячим будинкам чи лікарням(хоча це також хороша ідея,на жаль не всім під силу). Багатьом відома приказка: хочеш змінити світ – почни з себе. От в цьому випадку якраз дуже доречно до неї дослухатись. Якщо кожен з нас почав би робити,хоч і маленькі,зате добрі, справи, то міг би підмітити, що люди навколо привітні і дедалі частіше посміхаються.А інколи буває й таке,що ідеї добрих справ самі знаходять тебе. Так сталося зі мною цього літа. Цей випадок запам”ятався мені надовго.
Гарячого серпневого дня я сиділа на лавці біля Ратуші. Навколо була маса людей, всі кудись спішили, а я спокійно насолоджувалась читанням у затінку. Аж тут до мене підсіла жіночка в літах, привіталась до мене і попросила до потребувала вона не грошей. Вона попросила переписати їй листа. Я щиро здивувалася, але пані пояснила,що дуже погано бачить, та й писати не дуже вміє, тому потребує моїх “молодих очей”. Поки я переписувала текст,вона розповіла свою історію: про її,ще малої,пригоди з сестрою, про те,як вона в роки війни допомагала повстанцям(я так зрозуміла,що пам”ять в неї хороша); про те,як її в селі пограбували і ледь не вбили; про те,як вона з до подруги написала цього листа,який треба було ще раз переписати,але не було змоги це зробити. Вислухавши її мені стало якось не по собі. Насамперед тому, що навряд чи депутат міської ради,до якого вона хотіла звернутись, захоче і зможе їй до Але тим не менше,було зовсім нескладно до людині,якій це було потрібно. Кожен твій вчинок буде відповідно оцінений десь там…Цьому доказ те,що перед тим,як іти, пані забрала листа і сказала “Я буду молитись за тебе”… Після того на душі стало тепло