Поснідавши, Гнат узяв сокиру і подався на двір.
Займався пишний січневий ранок. Золотий промінь сонця перелинув зі сходу на захід, і вершечки синіх хмар зайнялись червоним полум’ям.
Сонце, мов здорова червона діжа, випливало з-за краю землі та обгорталось блискучими хмарками, що спалахнули від сонячного проміння, мов солома від вогню.
Гнат оглянув хуру дров, що привіз учора з лісу, і заходився рубати їх. Стук сокири по сухому дереву далеко котився в рожевому морозному повітрі…
Помивши посуду після обіду та поприбиравши в хаті, Настя сіла на лаві під вікном вишивати сорочку й закинула на шию червону та чорну заполоч.
Біле шитво вкрило її коліна. Настя взялась до роботи та ще раз глянула на хату. В хаті було чисто та гарно, як у квітничку. З білих стін дивились гарні боги, заквітчані сухим зіллям, обвішані рушниками. Чепурний комин білів, аж сяяв. Долівка була гладенька та жовта, як віск. Веселий ранішній промінь грав на полив’яних мисках, що стояли в миснику, ушиковані, як військо.
Настя любила свою веселу, теплу хату. В сій маленькій хатині зазнала вона щастя.
Ім'я Марусі Богуславки відомо нам з української народної думи. Думи – це оригінальний за формою та виконанням витвір українського народу, і серед них «Дума про Марусю Богуславку» вважається найбільш довершеною. Основна тема думи – доля полоненої дівчини-українки Марусі, яка навіть ставши жінкою турецького хана, серцем своїм залишається вірною Батьківщині.
Сюжет думи простий – до козаків, що сидять у турецькій в’язниці, приходить Маруся Богуславка та сповіщає, що наступного дня християнські землі святкують Великдень. І коли козаки впадають у відчай від того, що й не знають, який великий день наближається, й не зможуть його святкувати як годиться, Маруся заспокоює їх. Вона обіцяє, що хан поїде та віддасть їй ключі, тоді Маруся буде «… до кам'яної темниці прибувати, отвирати, вас, бідних невольників, а з кам'яної темниці випускати». Усе, про що просить Маруся, так це щоб козаки заїхали до її рідного місця побачитися з її батьками. Дівчина переказує їм, щоб вони не збирали грошей на її визволення, бо вже вона «потурчилась, побусурменилась для розкоші турецької, для лакомства нещасного». Із цим слів ми розуміємо, що зовсім не солодке її життя в Туреччині, проте чи є в неї вибір?
Чи є Маруся зрадницею рідної землі? Я вважаю, що ні. Тому що зрадник – це той, хто свідомо зраджує когось, а Маруся – лише жертва обставин. Що може зробити дівчина проти воїнів? Вона може лише чинити опір та заплатити за це життям. Чи це розумно? Адже життя людини – це найвища цінність, і кожен має право жити. Маруся приймає рішення не губити себе, а зробити для Батьківщини те, що в її силах – випустити на волю козаків. Це засвідчує її патріотизм. Вона розуміє, що це може дорого їй коштувати, але Богуславка – мужня дівчина. Багато мужності треба й для того, щоб пристосуватися до нового життя. Нелегко бути патріоткою, коли ти сама є бранкою і твоє життя залежить від іншої людини.
Маруся могла би втекти з козаками, проте це вже було б зрадою довір’я «пана турецького», свідомий обман. І на це Маруся не здатна. Також ми бачимо, що в душі вона завжди любитиме рідний край, своїх батьків. Тож, я вважаю, вчинки Марусі розкривають її чесну, мужню натуру, не здатну на підлі вчинки та зраду.
