Твір опис на тему "Моє улюблене місце відпочинку" з використанням односкладних речень.

Настало літо. На канікулах до старенького дідуся в село приїхав внук (Дмитро).

-Доброго дня дідусю 

-Доброго

-Як в тебе справи?

-Все по старому. а ти як?

- Добре, закінчив на п"ятірки (можна і на 12) 1 клас

-Молодець

- Дідусю, я хтів поглянути як виглядає морква, коли її щойно дістали із землі, на горох молодий...

- Поглянеш, але пізніше все ще зелене. Приїжай в восени побачиш та скуштуєш білий, червоний виноград, до викопати картоплю...

- Обов"язково мене хоч хлібом не годуй, а дай подивитися.

- Схожий на мене!

 

 

Сніг ще осідає, і поверх криги дзюрчить тала вода, але верба вже починає оживати. Із набухлих бруньок розпускаються ніжні й пухнасті котики. Так їх називають у народі. 
Доторкнешся до цих оксамитових пуп’янків і, здається, відчуваєш тепло. Верба – дерево весни, зазвичай росте на берегах річок, понад ставками та озерами. Старожили розповідають, що вербу висаджували ще й біля копанок. Чимало її розрослось у с. Погреби та у сусідній Бабичівці Глобинського району. Учні місцевої школи вже перевірили: верба починає розпускатися. 
— Ми щовесни гаємо за котиками, щоб не проґавити. Бо вже не перший рік йдемо з хлопцями на берег Сухого Кагамлика й обережно зрізуємо вербові гілочки. Першими з усіх учнів даруємо котики дівчаткам-однокласницям на 8 Березня. Не забуваємо і про вчителів. Та й вдома обов’язково вітаємо наших мам і сестричок, – каже 13-річний Костя Ситник, учень бабичівської школи. 
Переповідають, що вербову гілочку як символ України повіз із собою у заслання Тарас Шевченко і посадив її у казахській пустелі. З тої гілочки виросло велике дерево, яке люди назвали вербою Тараса. Подейкують, що згодом ще 200 вербичок виростив він з її гілок. Вербовий гай у засланні нагадував Тарасу Шевченку про рідну Україну.