347. Прочитайте. Визначте тему й головну думку тексту. Складіть і запишіть
його тези. Усно визначте ключові слова.
Унікальним мистецьким явищем — і то не тільки на тлі українського
систецтва — є Микола Бідняк, людина трагічної долі, художник, який,
попри тяжке каліцтво, став взірцем духовного і творчого подвигу.
Народився Микола Бідняк 1930 року в Торонто. За 10 років до того
батько Миколи переселився в Канаду з буковинського села Ленківці (нині
передмістя Чернівців). Пізніше доля завела родину до Німеччини. Вже
на Микола, натрапивши на польову міну, втратив обидві руки.
1950 року юнак з батьками повернувся до Канади. Маючи нездоланну
силу волі та винятковий хист до малярства, він знайшов у собі сили за-
кінчити Інститут технології та мистецтва в Калгарі (провінція Альберта),
а згодом Онтарійський коледж образотворчого мистецтва в Торонто.
Непереможне покликання до мистецтва навчило Миколу винахідли-
вості. На куксу правої руки він натягував еластичний гумовий бандаж,
яким міцно притискав пензель чи олівець. Часто йому доводилося затис-
кувати пензель зубами чи між пальцями ноги. У такий б Микола
виконував дивовижні малярські та графічні роботи, технічній досконалос-
ті яких міг позаздрити будь-який митець. Працюючи по 16-18 годин на
добу, він створив понад 3,5 тисячі робіт.
икола Бідняк створив ікони, портрети, пейзажі, натюрморти, об
кладинки книг. Ікони та світські твори Бідняка здобули світове визнан-
ня, експонувалися у США, Канаді, Мексиці, Іспанії, Швеції, Швейцарії,
Великобританії, Італії, Японії. Художник мав престижні нагороди, був
членом Української спілки образотворчих митців
США и Канади, а також Міжнародної Асоціації
митців, що малюють вустами і пальцями ніг
в Україні творчість Миколи Бідняка упро-
довж тривалого часу була майже незнаною.
1991 року він був обраний професором Львівської
академії мистецтв. 1995 року Микола Бідняк
став лауреатом Державної премії України ім. Та-
раса Шевченка. Кілька робіт митець передав На-
ціональному музею у Львові для постійно діючої
експозиції.
Як член світової Асоціації митців-інвалідів
Микола Бідняк виявляв турботу про інвалідів
України, які, не скорившись долі, прагнуть жити
повноцінним життям і приносити користь. Таких
художник залучив до роботи в асоціації, що на-
давала їм відчутної творчої й матеріальної під-
тримки задание в верху текста.
укр.мова 9клас​

На подвір'ї було багато людей, які прийшли до нас. 2) щоб розв'язати завдання мене потрібно десять хвилин. 3) вона має міцне здоров'я, тому вона виконує будь-які вправи. 4) в м'ясові багато білка. 5) вона мала міцний зв'язок з ним, хоча жили по різні кінці світу. 6) ій потрібно багато часу, щоб висмикати весь цей бур'ян. 7) ніхто не зрозумів чому він приніс лише пів'ящика. 8) у нашому місті збудували трьох'ярусний дім. 9) і все таки він нас об'єднав. 10) через дев'ять днів у неї буде днюха ь 1)словами ріжеться все: відчуття,правда,сила. 2)гордість-найстрашніший гріх в нашому житті. 3)знайдіть її негайно,сказала пані,зрушивши з місця. 4)вони мимохіть наближалися до двору і серце ворушилося все більше. 5)духовність була найбільш притамманною рисою для людей доби ренесансу. тт, нн 1) для кожного із нас важливе життя

Козакові і смерть, і рани не дивина. якби він довго опла­кував загиблих друзів та панькався з кожним слідом шаблі на власнім тілі, то вік не мав би часу не те що бити ворога, а навіть з’їсти та заспівати пісні. подужчав вітер, і веслярі, поклавши весла в чайки, взялись похмуро до сухарів та риби. орендарен-ко віддав стерно сусідові, ще кремезному, хоча й підтоптано­му, діду щириці й гукнув, аби усі почули: —    а що, панове молодці, поопускали вуса, мов ті соми на березі? ! злякались турків? —    шкода хлопців…—    це тільки перший бій. і перші втрати… — мовив отаман журно. — ніхто не знає, хто з нас повернеться й побачить не­ньку січ… але хіба нам вперше дивитися кощавій в хижі очі й орати синє море? ! — підвищив голос, немов підтяг струну.— хай бусурмани журяться, ждучи страшної помсти…— схопила б їх запупиця! — додав щириця. невдовзі, дивлячись то вдалину, то на вітрила, січовикипомітили тривожні зміни. мов білогриві коні, по морю бігли хвилі, сховалося у сірім мреві сонце, і вітер дужче й дужче зри­вав зі щогл полотнища.—      тимоше, буря буде,— сказав непран отаманові.—    то турки дмуть з очакова, щоб поспішали ми до султа­на в гості…—    чи до шайтана в зуби.—    у нього й так завізно. поки розмістить бусурманів, пос­ланих сьогодні в пекло, то ми босфор пливли останніми. попереду, неначе біла хмара, роз­кинувши широко крила, летіло біля трьохсот вітрильників.  такої сили чайок ще не виходило в козацьке чорне море. доб­ряче, видно, розмахнувся тарас трясило на варшаву, коли послав такий удар стамбулу. це хвилювало непрану душу, ті­шило, що рідний край зведеться і скине пута. він милувався нестримним бігом чайок, невпинним плеском весел, глухим бринінням снасті, що в ньому ледь уловлювався суворий голос думи, ще не народженої, ніким ніде не співаної, але вже існу­ючої, неначе воля, якої жде вкраїна і за яку вони прорвалися на цей безмежний простір.на море швидко й густо лягала чорна ніч. із байдака хмель­ницького передали всім чайкам: не зупинятись на ніч, не від­ставати, а йти щосили до босфору. неначе привиди, човни щезали в темряві, у гулі й свисті вітру… ставало смутно від са­моти, від мороку, від шурхоту вже ледве видних хвиль. нарешті все покрила важка пітьма. ні місяця, ні зір у небі, ні вогника у всьому світі. байдак і темрява. навальний дужий вітер і стугін моря, схожий на… ні, він ні з чим не схожий, цей голос моря, йому немає рівних! розкотистий, величний, мото­рошний, він ошелешує того, хто вперше почує бурю, й проймає душу холодом тому, хто вже раніше спробував нічного ґерцю з морем. вода кипить, розгойдується, неначе тісно їй у вели­чезній чаші, неначе хтось, іще могутніший і невблаганніший, безжально тисне, гонить її у невість із берегів, межи яких їй так спокійно й зручно. розбурхана, до дна стривожена, вона сліпа й нещадна в своєму жасі й натиску, в своїй безмежній силі.