Чи справді краса врятує світ?
Чи може краса врятувати світ? Краса - одні кажуть, що вона може врятувати світ, інші ж дотримуються думки, що вона цей світ зруйнує. На що може піти людина, щоб вічно залишатися привабливою і молодою? Цим питанням, швидше за все, задавався Оскар Уайльд під час написання "Портрета Доріана Грея". Саме Доріан Грей став тією людиною, що готовий був переступити межі розумного і не беручи до уваги релігійні твердження продати свою душу, в обмін на красиву зовнішню оболонку. Отже укладаючи угоду з самим дияволом він припиняє старіти тілом, не помічаючи як старіє душею, як перестає бути людиною, як перетворюється на безвільну ляльку в чиїхось недоброзичливих руках. Він ніби міняється місцями з портретом на якому більше немає того чарівного парубка, а тільки старий дід з саркастичною усмішкою і постійним питанням в очах. Коли ж Доріан Грей вмирає, люди знаходять його старий труп поблизу прекрасного портрета з молодим юнаком. Так встановлюється рівновага і починають, проглядатися межі між реальністю і вигадкою.
Ми бачимо, що, навіть уклавши угоду з дияволом Доріану не вдається зберегти свою молодість, і він старіє. Автор розкриває в цьому романі провідну тему яка закладена в розумах мільйонів людей, що вважають, що повинні залишатися молодими не гребуючи дорогими засобами краси і пластичними операціями.
Про це подумалося прохолодного лютневого зоряного вечора, під променями місячного світла. Дивовижна краса, яка оточує нас, змусила задуматися над давно відомою істиною "краса врятує світ". Але чи це дійсно так? Чи може все це справді завчена суспільством фраза, яка ніяк не втрачає свого значення? А особливо, в наш складний час, змушує сподіватися саме на неї...
Все це відтворило в моїй пам’яті один епізод, який запам’ятавсяназавжди. Перебуваючи на виставці молодих запорізьких фотографів, мені спала на думку ідея поспілкуватися з одним із учасників. Атмосфера була відповідною: повітря і навіть стіни виставки були насичені творчістю, все наштовхувало на згадку відомої істини про красу. Я мимоволі розпочаларозмову з митцем і якось спонтанно зачепили тему краси, тему людських цінностей та ідеалів. І ось, узавершення розмови я задалаключове і, як мені здавалося, логічне запитання: "Чи зможе краса врятувати світ?" Усупереч моїм очікуванням, фотохудожник заговорив не про істинну красу, якій належить стати рятівною силою, а, навпаки, висловлював думки, які зводилися до того, що "фразі вже 200 років", а краса поки що не рятує, і навряд коли - небудь врятує». В підтвердження тези він став наводити багато фактів і подій. У душі виникло величезне розчарування- фотохудожник, творець прекрасного,і він не вірить украсу! У будь-якому разі в порятунок красою...
Всі ми співіснуємо поруч, впливаємо один на одного, ділимося досвідом, спілкуємося. Поринаємо з головою в улюблену справу чи без особливого ентузіазму робимо незовсім любимуроботу, а потім повертаємося в наш спільний світ, в якому дійсно багато краси. Анасправді:вона рятуєнас?..
Краса у житті людини... Про неї мріють, її чекають, нею захоплюються. У людині все має бути прекрасне: і обличчя, і одяг, і душа, і думки. Про красу думав і писав у своєму щоденнику знаменитий М. Реріх, людина надзвичайно високої культури, гуманіст, мислитель, художник. У самий розпал другої світової війни, 31 березня 1942 р., коли на карту була поставлена доля людства і здавалося, що духовні цінності втратили будь-якийсмисл, він написав:«...Людина прагне її, знаходить і приймає красу без усяких умов, а так тому тільки, що вона-краса, і з благоговінням схиляється перед нею, не питаючи, чим вона корисна і що можна на неї купити? І, можливо, у цьому й полягає найбільша таємниця художньої творчості, що образ краси, створений нею, стає одразу кумиром, без усяких умов. А чому він стає кумиром? Тому що потреба краси розвивається найбільше тоді, коли людина в розладі з дійсністю, у дизгармонії, у боротьбі, тобто, коли найбільше живе, тому що людина найбільше живе саме в той час, коли чого-небудь шукає і досягає: тоді в ній і проявляється найбільш природне бажання всього гармонійного, спокою, а в красі є і гармонія, і спокій.
Чи можна зараз говорити про красу, про прекрасне? І можна, і потрібно. Через усі бурі людство пристане до цього берега. У грозі і блискавці воно навчиться шанувати прекрасне. Без краси не будуть збудовані нові фортеці і твердині.Нам відомо, що Україна здавна славиться народним мистецтвом. Дівоче вбрання і козацька люлька, топірець гуцула і спинка саней, бабусина скриня і мисник на стіні, вишитий рушник і звичайний віконний наличник — будь-яка ужиткова річ під рукою невідомого художника чи художниці ставала витвором мистецтва. І водночас творилася пісня, з'являвся народний живопис, бриніла бандура, ця українська арфа... Людина оточувала себе красою, знала в ній смак, художньо оздоблювала життя, заполонена одвічним бажанням творити.
На мою думку, найвідоміший афоризм «Краса врятує світ» - дещо неточний, бокраса не врятує світ коли-небудь, вона вже багато разів його рятувала. Людей у складних життєвих ситуаціях надихали шедеври мистецтва, природа або якась прекрасна людина поруч із ними. Чоловіки закохувались у прекрасних жінок та чинили заради них героїчні вчинки. Випадково побачена краса, почуті вірші поверталилюдей до життя.
Але ще потрібно з’ясувати, яка краса справжня?
Ми всі хочемо бути красивими зовні та докладаємо до цього багато зусиль. Чоловіки купують собі модний одяг та взуття, ходять у тренажерні зали та намагаються бути у спортивній формі. Жінкироблять таке саме, тільки ще накладають макіяж, купують багато прикрас. Я думаю, що краса навкруги нас майже у всьому, що нас оточує. У найменший хмаринці, у мурасі, яка тягне за собою соломину. Також у зморшках обличчя доброї бабусі, яка посміхається онукам. Віскристому снігові, у жовтому листі, що кружляє по осінній вулиці. У картині геніального художника, у пісні та музиці. Краса - це те, що покращує людям життя, дарує їм ра
