Відповідь:
У дитинстві, коли я захоплювався пригодницькими книгами про лицарів і героїв без страху і докору, мені дуже хотілося стати схожим на них. Адже бути героєм, здійснювати подвиги в ім'я добра і справедливості, дуже почесно.
В наш час лицарів, звичайно ж, немає. Але подвиги все одно відбуваються з дня у день. Так чи обов'язково одягатися в обладунки, носити в піхвах сталевий меч і мати вірного бойового скакуна для того, щоб зробити подвиг? Думаю, що ні. Для деяких людей подвиг стає професією, наприклад: пожежні або поліцейські.
Вони щодня ризикують власним життям заради загального блага. Ці люди, не шкодуючи себе, кидаються у вогонь або під кулі і рятують чужі життя.
Є і такі герої, які не ризикують своїм життям, проте все одно зроблять подвиг. Наприклад, працівники дитячих будинків. Вони виховують чужих дітей, як своїх, щодня даруючи їм любов і турботу. Мені здається, на це потрібно чимало сил, наполегливості, любові і терпіння. Завдяки їм виростають повноцінні люди, не озлобившиеся на цей світ, а цінують те, що мають. Це далеко не єдиний приклад подвигу, здійсненого без ризику для життя, але від цього не менш цінне.
Кожен з нас може зробити подвиг, великий або малий. Для цього потрібно просто робити добрі вчинки, не чекаючи нічого взамін: нагодувати бездомного кошеняти, до літній людині донести важкі сумки або підтягти однокласника по якому-небудь предмету. Все це може стати маленьким подвигом, адже важливий не рівень ризику для життя, а користь, яку твій вчинок приніс іншому.
Можна навіть зробити подвиг для себе. Наприклад, зібрати всю волю в кулак і двієчника стати відмінником. Ось це буде справжній подвиг. Для цього, безумовно, знадобиться чимало часу і старанності, але адже і мета стоїть.
Так що, якщо захочеться зробити подвиг, варто просто озирнутися навколо, можливо комусь саме зараз потрібна до
Пояснення:
теплий, духмяний з хрумкою скоринкою… заплющуєш очі – й апетитні картинки плинуть в уяві. одразу хочеться скуштувати цей дар - свіжий хліб. є щось просте, але в той час дивовижне в ньому. ми навіть не замислюємося над тим, що більшість людей життя свого не уявляють без хліба.
з давніх давен у нашій слов’янській культурі ми можемо спостерігати культ хлібу. це загалом пов’язано з тим, що слов’яни завжди були хліборобами. праця на землі, багаті природні ресурси робили хліб не просто одним з основних продуктів споживання, а й символом самої суті слов’янських племен. мабуть тому, генетично ми сприймаємо хліб з повагою та захопленням.
вирощувати хліб - це складна та поважна робота. починаючи з вирощування пшениці на полях, її обробки, вироблення борошна – і до безпосередньо випікання хлібу, докладається дуже багато зусиль, щоб врешті решт ми зранку кожного дня мали змогу купити ароматний хліб собі до сніданку.
сьогодні набирає обертів тенденція, коли люди відмовляються від вживання хлібу, мотивуючи це тим, що насправді він не є таким корисним, як вважають вчені. надмірні калорії, погана засвоюваність організмом - це далеко не увесь список «претензій» до хлібу. з цього приводу можна багато сперечатися. авжеж, кожен робить свій вибір, що саме вважати корисним, або шкідливим.
та на мою думку, усі сумніви та новомодні заяви «спеціалістів» моментально тануть та розчиняються в ароматі свіжого, щойно спеченого хліба. перед очима одразу постають широкі та безкраї лані з пшеницею. ти не просто їси хліб,ти ніби згадуєш усі свої попередні покоління, що жили та працювали на цій землі. і хліб – то є не просто продукт щоденного вживання, а символ національної пам’яті, та часточка нашої історичної культури.
