Десь над полем ударив об дзвінку стіну тиші жайвір. Пісня полилась над високими хлібами, що, схиливши важке, налите зерном колосся, завмирали в чеканні. Ледь-ледь ворушили вусиками колоски і наче перешіптувались про те, щоб не зронити на землю жодної зернини. Кожен колосочок чекав на людські дбайливі руки. Лягав він на шкарубку долоню важкими смаглявими зернятками, і побачили хлібороби, що виріс він не пустодзвоном, а виправдав сподівання людські.
