чи зможуть з часом селфі замінити родинні фото? можливо, навіть, дуже скоро. час йде, мода змінюється увесь час. коли тільки було створено фотоапарат, в середині хіх століття, фото були розкішшю та рідкістю, а картини – “традиційним” зображенням сім’ї. потім фотоапарат став звичним
предметом у родині. створювали фотоальбоми, в яких було багато різних фото кожного з її членів. це було сучасно та модно. як і зараз. але мистецтво фотографії не стяло на місці та постійно рухалося вперед. нині більшість фото зберігається на комп’ютерах та телефонах, а роздруковані фото в
фотоальбомах вже стають рідкістю. в цьому і проблема. цифрові фотографії не матеріальні, вони не мають тієї душі, яка зберігається в старих знімках, потертих від частого носіння в задніх кишенях. якщо ти “загубиш” фотографію на своєму пристрої, ти можеш почати турбуватися, але завжди є спосіб
її повернути. через це ти перестаєш цінувати фото як щось єдине і щось дорогоцінне
якщо людину змалку будуть привчати до сімейного виховання, то селфі не зможуть повністю замінити родинні фото. адже селфі – це, для початку, фото самого себе. ти робиш фото, в кадрі якого, згідно
правилу, знаходиться лише твоє обличчя, і це, можливо, навіть розвиває самозакоханість, що не є найкращим виходом для майбутнього людини взагалі. яка мова може йти про знімки сім’ї, коли, припустимо, підліток бажає робити лише фото свого гарненького личка.
в більшості випадків селфі
не роблять просто так. для них спеціально фарбуються, вбираються і намагаються показати себе якомога привабливішим, часом навіть роблять з себе зовсім іншу людину, вбиваючи в собі всю унікальність особистості. випадкові і спонтанні фото, які переважали в минулому, розкривали людей такими, якими вони
були і є. на них людина жива, невдавана.
більшість людей вже давно перейшли на цифрові фото та селфі. не часто зустрінеш людей, які все ще клеють фото до альбому. але, все ж таки, на роздруковані фото дивитися цікавіше.
Дехто з нас вже з дитинства знає, що йому подобається, і до чого він прагне. Та й дорослі вважають за потрібне кожну дитину запитувати про те, ким вона хоче бути, а потім щиро посміхаються, коли чують, що вона у майбутньому хоче стати відомою акторкою, популярним співаком чи відважним космонавтом. Але всі ці мрії найчастіше залишаються в дитинстві, а наші цілі стають більш прозаїчними, але й більш реальними.На мій погляд, головне — знати, що потрібно тобі в житті і все робити впевнено. До цієї думки буде доречним вислів Генріха Давида Торо: «Якщо людина наполегливо прямує до своєї мрії і намагається жити таким життям, яке вона собі уявила, успіх прийде до неї в звичайний час і зовсім неочікувано».Варто пам’ятати і про те, що можна обрати будь-яку професію, можна досягти неабияких висот, але завжди треба залишатися людиною. Можна бути ким завгодно: інженером чи актором, лікарем чи вчителем, але і на роботі, і вдома ні в якому разі неможливо забувати про одвічні цінності, які кожного з нас роблять справжньою людиною.
