Знову вечір… Я сиджу на підвіконні й прислухаюсь до гуркоту краплин дощу. Переплітаючись із дивовижною
музикою нічного міста, він створює абсолютно нову - неповторну мелодію. Ви колись прислухались до звучання
вечірнього міста? Гуркіт машин, спів вітру, гул,що доноситься з заповнених вулиць, сміх і плач дітей на
майданчиках, й навіть тихий стукіт закоханих сердець – усе це мелодія життя, мелодія сплетінь долі.
Усе навколо неначе поєднання звуків, які з`єднані самою долею. Тут невеличкі етюди на одну ніч, та об`ємні
сонати довжиною в ціле життя. Кожен витвір цієї музичної поезії існує в своєму ритмі. Усі вони, так чи інакше,
об`єднуються величезним виром почуттів.
Цей вир захоплює нас з головою, створює безкінечність гармоній...
В такі моменти відчуваєш себе невимовно малим – крихітною ноткою цієї невпинної музики… Проте, кожен звук
- важлива складова мелодії, якщо забрати з твору хоч одну нотку або додати зайву усе звучання зміниться…
Кожне слово вимовлене нами, рух й навіть подих це невеличка нотка, проте вслухаючись у те, як краплі води
відбиваються від скла, я розумію, що у шепоті дощу подекуди більше змісту ніж у всіх наших словах.
Лишень прислухайтесь, скільки ще не повіданих історій приховують його краплинки, скільки давно не граних
мелодій він знає, саме в ньому приховані безліч емоцій.
Варто лише заплющити очі й поринути у його проникливу музику, пустити її у найпотаємніші закутки душі, й
може тоді,хоч на хвильку, нам вдасться осягнути глибину того, що називають долею.
І ось я, сидячи за книжкою й вдихаючи аромат свіжої кави, ненароком задумуюсь кому ж під силу зіграти цей
величезний твір під назвою «Світ», проте не маю жодних сумнівів, Цей Композитор найвеличніший.
Я вважаю, що зрада — це один із найбільших гріхів у взаєминах між людьми. Її причини бувають різними, тому в одних випадках їй немає прощення, а в інших, зважаючи на щире каяття в скоєному, людину можна пробачити.
Найбільш руйнівною є зрада, замаскована високими словами, в основі якої — корисливі й егоїстичні інтереси. Вона, як ракова пухлина, поширюється, розростається в паралізованому корупцією суспільному організмі, знищуючи життєздатні сили, — це те, що не може бути виправданим і прощеним. Яскравий приклад — злочин колишнього очільника України Віктора Януковича, який обкрадав і принижував мільйони людей, забираючи останнє у звичайних громадян, торгуючи інтересами України, віддаючи свою державу в пазурі сусіду. Наскільки цинічним і безсовісним треба бути, щоб удавати при цьому, ніби нічого страшного не відбувається! Таким продажним політичним діячам місце на смітнику історії.
Буває зрада через незнання чогось, або через слабкість, або через випадковість. Її наслідком е щире розкаяння, але пробачити грішника зможе тільки людина великодушна. Іноді прощають того, кого люблять, сподіваючись знайти втрачене щастя. Та для того, хто зрікся часточки самого себе, переступ не минає безслідно. Прикладом багатогранного художньо-філософського осмислення цієї проблеми можуть бути стосунки Мавки й Лукаша в драмі-феєрії Лесі Українки «Лісова пісня». Мавка не думає про помсту Килині чи Лукашевій матері, які завадили її щастю, і, маючи можливість покарати, прощає всіх. А от Лукаш навіки втратив те найкраще, що жило в його душі.
Отже, зрада буває різною й залежить від різних обставин. Підлих користолюбців не можна прощати. А в особистому житті, оцінюючи ситуацію, кожен має сам вирішувати, чи вірити каяттю того, хто скоїв цей гріх, чи можна йому пробачити, хоча гіркота зради із серця не зникає.
