Мерілін Монро - відома американська акторка, модель, співачка, а також в собі вона уособлювала символ жіночої краси 50-х років минулого століття. Народилася вона 1 червня 1926р. в Лос-Анджелес . Ще в ранньому дитинстві мати Мерілін, яка мала психічні порушення, віддала дівчинку до інтернату і все своє дитинство вона провела в різних прийомних сім'ях. В 20 років в неї було її перше, невдале зарученя і досить скоро вона подала на розлучення, потім в неї були ще два заручення, але найдовшим із них було третє - її чоловіком став Артур Міллер, але й на цей раз вони вже після чотирьох з половиною років стосунків розійшлися. Приблизно в цей час Мерілін почала будувати свою кар'єру кіноакторки, але не зважаючи на те, до вона мала контракт з 20 th Century Fox і була однією з найзатребуваніших акторок 1950-х, вона була однією з найменш оплачуваних зірок Голлівуду. Справжню славу вона отримала після зйомок у комедіях та мелодрамах: "Ніагара", " Джентельмени ввідають перевагу білявкам" і " Сверблячка сьомого року", де її зовнішність вдало експлуатували і саме тому вона отримала славу секс-символу 50-х років. Але не зважаючи на її активну діяльність у сфері кіно, сама Мерілін мала багато проблем з психічним здоров'ям, які були спричинені дитячими травмами: її мати, яка більшість часу знаходилася в псих лікарні, постійно давила на Мерілін тим самим підсилюючи недовіру своєї дочки до себе; все своє дитинство Мерілін була жертвою сексуальних домагань зі сторони своїх відчимів і як вона сама потім казала "Я ненавиджу чоловіків", але все своє доросле життя вона постійно вступала в близькі стосунки с різними чоловіками тому, що вона мала страх бути забутою, вона хотіла постійно утримувати увагу до себе, щоб почувати себе потрібною. Також вона в своєму щоденнику писала: " Я хочу піти з кіноматографу, або навіть із життя". На жаль, достовірних данних про її психічний стан у нас не має тому, що лікувалася вона виключно у психоаналітиків, які ніяк не намагалися їх до , або навіть просто встановити точний діагноз, але те, що в неї були психічні порушення і духовні травми - це факт. Пішла з життя вона досить рано - 4 серпня 1962 р. у віці 36 років, вона скоїла самогубство прямо у своїй кімнаті піздно увечері. В історії вона залишилась в образі гарної і життєрадістної білявки, хоча насправді зовсім такою не була.
Свою спадщину — Київ — князь Ярослав Мудрий прикрасив не гірше від найяскравіших міст світу. Дехто натякав князеві на його марнотратство: навіщо то золото? І навіщо церкву поставлено на пагорбі? Але князь Ярослав знав, що робив. Нехай усі — і чужоземці і мандрівники, і друзі, та й вороги — одразу бачать, який багатий, красивий і могутній Київ.
Київський Софійський обор дає нам уявлення про велич і красу архітектури Київської Русі. В усій Європі жодна споруда її т. не могла зрівнятися з київським собором, завдовжки без виступів він 37 метрів, завширшки — 55. Храм має п'ять нефів — поздовжніх коридорів, які на східному фасаді завершуються п'ятьма вівтарними напівкруглими виступами — апсидами, оточений внутрішньою і зовнішньою галереями. Із західного боку височать дві башти зі сходами, що ведуть на другий поверх. Вінчають собор тринадцять куполів, які поступово збільшуються від малих по краях до найбільшого центрального. Купол і дах вкриті листовим свинцем.
Архітектурі органічно відповідає розпис будівлі, який мав на меті звеличити державу. Мозаїки і фрески суцільними килимами огортають стіни, склепіння і стовпи собору, серед яких височіє під куполом велична постать Оранти. Важко переоцінити художню вартість софійських мозаїк. Вони, безумовно, є пам'ятниками мистецтва світового значення, що дійшли до нас у своїй первісній красі.
Фрески Софії збереглись менше, ніж мозаїка. Багаторазові реставрації завдали багатьом картинам непоправної шкоди.
Київська Софія — справжня скарбниця давньоруської культури, невмируще джерело знань про далеке минулого нашого народу. Нині — це всесвітньо відомий музей.
