Правильно поєднайте слова, додайте, якщо необхідно, інші компоненти. Де можливі варіанти, запишіть їх; де можливо, утворіть збірні числівники.
4 (посол), 8 (куріпка), 3 (ім’я), 10 (ім’я), 9 (міністр), 4 (джинси), 2 (ножиці), 3 (варіант), 6 (інженер), 15 (спортсмен), 4 (друг), 2 (півень), 7 (курча), 4 (порося), 9 (індича), 2 (цуценя), 3 (мати), 53 (жінка), 43 (юнак), 752 (громадянин), 593 (селянин), 4 (ведмежа), 14 (теля), 20 (каченя), 6 (жираф), 5 (слон), 2 (плем’я), 9 (вишивальниця), 6 (засідання), 3 (двері), 3 (дерев’яне весло), 2 (твоя усмішка), 4 (успішний захист), 3 (мамина порада), 2 (сатиричний вірш), 4 (гніде лоша).

Хлопці знітилися. Обом стало соромно. Вони швидко вийшли з хати. 

- Що будемо робити, Антоне?

- Не знаю. Я б зараз під землю провалився від сорому... 

Вони сіли під старою розлогою грушею, колись бабуся з її плодів варила таке смачне варення ...

- А кому ти продав ікону?

- Опанасовичу ... В нього магазин є з всякою старовиною...Але вже стільки часу минуло...Та й грошей нема. 

- Треба шукати ікону! А гроші я знаю в кого можна позичити. Бабусі недовго ще з нами бути...

Хлопці встали і попрямували до дороги.

  В крамниці, звичайно, ікони не було. Опанасович сказав, що продав її якійсь старій жінці. А хто вона така - він не знає. Сказав лише, що бачив її кілька разів на базарі - вона продавала сир, молоко, масло... Хлопці вхопилися за це і попрямували до місцевого ринку, хоч надії було мало. Роман вже встиг позичити гроші в свого друга, аби лиш бабусю відшукати... Хлопці йшли поміж торгових рядів і вдивлялися в селянські обличчя. Аж раптом Роман почув як його кличе Антон. Брат стояв біля старенької бабусі перед якою був розкладений її нехитрий товар: сир, молоко, масло. Хлопці з надією дивилися на бабусю...

- Діти, ви щось хочете купити? - запитала бабуся. 

- Ні. - першим отямився Антон. - Це ви купили ікону в Опанасовича десь півроку тому?

- Так, я. А що таке?

Хлопці чесно розповіли про все, що трапилося...Бабуся дивилася на хлопців. Антон стояв блідий, йому було страшенно соромно, він хотів зірватися з місця і тікати, але не міг і поворухнутися...

- То ви хочете, щоб я її вам повернула?

- Продали, - вихопився Роман.

- У нас є гроші, навіть, більше, ніж ви за неї заплатили.

- Я ікон не продаю. - відмовила стара жінка.

В обох похололо на серці - "Не продасть!".

- Ми вас просимо, будь ласка! Скажіть свою ціну!

- Я ж сказала - я не продаю ікон. Я вам її віддам, але ви мені обоє рік допомагатимете влітку. Домовилися?

- Так - так! - зраділи обоє.

Троє вийшло з ринку і попрямували за місто. 

Коли брати опинилися в хаті бабусі Ганни, то стали і завмерли на порозі. З усіх кутків на них дивилися Святі Обличчя. В кімнаті було до 50 ікон.

Хлопці знітилися. Обом стало соромно. Вони швидко вийшли з хати. 

- Що будемо робити, Антоне?

- Не знаю. Я б зараз під землю провалився від сорому... 

Вони сіли під старою розлогою грушею, колись бабуся з її плодів варила таке смачне варення ...

- А кому ти продав ікону?

- Опанасовичу ... В нього магазин є з всякою старовиною...Але вже стільки часу минуло...Та й грошей нема. 

- Треба шукати ікону! А гроші я знаю в кого можна позичити. Бабусі недовго ще з нами бути...

Хлопці встали і попрямували до дороги.

  В крамниці, звичайно, ікони не було. Опанасович сказав, що продав її якійсь старій жінці. А хто вона така - він не знає. Сказав лише, що бачив її кілька разів на базарі - вона продавала сир, молоко, масло... Хлопці вхопилися за це і попрямували до місцевого ринку, хоч надії було мало. Роман вже встиг позичити гроші в свого друга, аби лиш бабусю відшукати... Хлопці йшли поміж торгових рядів і вдивлялися в селянські обличчя. Аж раптом Роман почув як його кличе Антон. Брат стояв біля старенької бабусі перед якою був розкладений її нехитрий товар: сир, молоко, масло. Хлопці з надією дивилися на бабусю...

- Діти, ви щось хочете купити? - запитала бабуся. 

- Ні. - першим отямився Антон. - Це ви купили ікону в Опанасовича десь півроку тому?

- Так, я. А що таке?

Хлопці чесно розповіли про все, що трапилося...Бабуся дивилася на хлопців. Антон стояв блідий, йому було страшенно соромно, він хотів зірватися з місця і тікати, але не міг і поворухнутися...

- То ви хочете, щоб я її вам повернула?

- Продали, - вихопився Роман.

- У нас є гроші, навіть, більше, ніж ви за неї заплатили.

- Я ікон не продаю. - відмовила стара жінка.

В обох похололо на серці - "Не продасть!".

- Ми вас просимо, будь ласка! Скажіть свою ціну!

- Я ж сказала - я не продаю ікон. Я вам її віддам, але ви мені обоє рік допомагатимете влітку. Домовилися?

- Так - так! - зраділи обоє.

Троє вийшло з ринку і попрямували за місто. 

Коли брати опинилися в хаті бабусі Ганни, то стали і завмерли на порозі. З усіх кутків на них дивилися Святі Обличчя. В кімнаті було до 50 ікон.