Объяснение:
Посеред кімнати — дубовий старовинний стіл. Він квадратовий, а столішни-ця викладена мозаїкою з елементів, зроблених із дерев різних порід. Стіл спирається на масивні ніжки. Проміж них — дерев’яні поперечки. Коли я була зовсім маленькою, я полюбляла на них сидіти. А ще у прабабці є диван. Як же не присісти на прохолодну шкіру старого дивана! У нього висока спинка із дзеркалом, полички, на яких стоять кумедні порцелянові слоники. По боках дивана — товсті шкіряні валики. Вони замінюють подушки. Я не стану описувати ані етажерку з книжками, яка стоїть між диваном і буфетом, ані шифоньєр, що розмістився у правому кутку кімнати, між вхідними дверима нком. А ось телевізор у прабабці сучасний. Від цього подарунка моїх батьків вона не відмовилася
Тема: зображення життєрадісного настрою, ніжного ліризму та оптимізму ліричної героїні
Головна думка: заклик бути життєлюбом та оптимістом («Пролітаю між людьми похмурими»)
Провідний мотив: радіти кожній миті та дивитися на труднощі оптимістично, щоб життя не було похмурим (прагнення переповнити кожну мить життя)
Рід літератури: лірика
Вид лірики: громадянська (патріотична)
Збірка: «О краю мій» (1999)
Жанр: вірш
Художні засоби
Епітети: безжурний вітрогон, людьми похмурими
Персоніфікація: «радість тулиться»
Метафора: «поле перед нами стелеться», «пролітаю між людьми», «козачка вдаряю»
Порівняння: «радість..., як безжурний вітрогон-хлопчина», «рветься, як метелиця, ніби поле перед нами стелиться, ніби зникли авта й мотоцикли»
Повтори (анафора, єдинопочаток): «Ніби поле перед нами стелиться, Ніби зникли авта й мотоцикли».
Риторичний оклик: «І сама я на ногах не встою … Бо хлопчина не дає спокою
