Моє життя зповнене яскравими та незабутніми подіями.Але є один випадок,який я ніколи не забуду.
Якось,літнім вечором я гуляла по парку.Людей було вже мало,бо багато людей в цей час сплять.Раптом,я побачила маленького песика.Він бігав по парку,був такий брудний.Я подивилася довкола.Нікого не було.Песик дивився в мої очі і ніби просив,щоб я забрала його до себе.Він терся об мене,скиглив.Це хтось викинув його на вулицю маленького.На вигляд йому було місяці 3.Я не змогла встояти.З тих пір пес жеве у мене.Я назвала його Щасливчик.Кожного дня від радіє мені.Я люблю його,а він мене
Дійсно, протягом року в їхній будинок кілька разів стукалося лихо, і не пустити її вони ніяк не могли: не до них одним вона стукалася. У цей рік посивіла мати, із квітучої здорової жінки, їй усього-те було сорок, вона перетворилася в сиву бабу. Ваня, як міг, утішав її, роботи більше брав на себе, але запалити вогник у неї в очах уже ніколи не зміг. В 1943 році прийшла повістка і йому, мати вже не плакала. Так буває, коли в людини й зліз-те ні, а величезна чорна порожнеча в душі. Коли їх проводжали з Федором Новиковим, вона тільки повторювала: «Урятуй Бог, тебе синок! Знай, тільки ти один у мене залишився. Служи чесно, але постарайся вижити!» Не знаємо , чиматеринська молитва зберігала його або Бог війни вирішив,що для їхньої сім’ї втрат уже через край, тільки щадила його доля. Не без втрат, звичайно, він вийшов з тої війни: контузило його, вибуховою хвилею в окопі накрило. Довго він у госпіталі лежав, цілих три місяці
