Напишіть докладний переказ тексту. Виконайте творче завдання.

Іспит

Годинник на окрвиконкомі спинив кишіння його невеселих думок. Була

дванадцята за чверть, а о першій починався іспит. Похапцем розпитуючи

дорогу до інституту, Степан швидко пішов уперед Він тлумачив сам собі –

треба скласти іспита, добути стипендію й учитись, а решта все прикладеться. Є

студентські організації, артілі, їдальні. А для цього треба бути студентом. І

треба пам’ятати: таких, як ти, – тисячі!

В коридорах інституту був такий тиск, що Степан мимоволі розгубився.

Потрапивши в могутній людський струмінь, він дав себе вести невідомо куди й

нащо. Коли струмінь спинився коло якоїсь аудиторії, тільки тоді він спромігся

спитати, де ж саме відбуватимуться іспити. Виявилось, що це тут і

робитиметься, що незабаром оце мають починати...

– Добре. Дуже добре, – промовив професор.

Степан вийшов з іспитової зали. За дверима його обступили цікаві юнаки,

що чекали ще своєї черги. Ну, як? Що питали? Які дали задачі? Чи ріжуть?

Іспита складено. Завтра і його ім’я з’явиться під склом, де виставляють

списки прийнятих. На три роки ці стіни стануть йому притулком. Треба

клопотатись про стипендію. Треба написати про свій успіх на село товаришам.

До іспитової зали впускали по п’ятеро, і Степан, дивуючись, слухав відповіді

своїх чотирьох попередників. Невже і їх приймуть до інституту? У всякому

разі, він був вищий від них на дві голови, знання маючи струнке й широке, без

прогалявин та ополонок. Він показав себе вартим тих трьох років праці, що

відбув на селі без свят і спочинків, коли бажання вчитись опанувало його.

Останні пуди заробленого борошна й свої маленькі червінці він віддав

учителеві й витрачав на книжки та папір. Він зрікся всього, став диваком і

відлюдьком, з якого нишком глузували товариш ночі коло

каганця і снив формулами та логарифмами. Та робота, що він проробив, була

під силу тільки міцному духові, і він здолав її, бо ясно знав, чого хотів. Хотів

вступити до вищої школи. Про той день, коли це станеться, мріяв боязко й

побожно. І от цей день прийшов. Не було тільки тієї радості, що мусила б бути

в таку знаменну мить.

Він бадьорив себе всякими словами, навертав розум на найповажніші свої

завдання, але не міг заглушити щеміння душі й заповнити пустки, що

створилась там, коли іспит зійшов з денного порядку. Те, що він добре,

блискуче склав його, навіть якось розчарувало хлопця, замість ощасливити.

Конкретну мету досягнуто, і далі він бачив перед себе безкрайню путь, не

позначену верствами. Три роки він працював для інституту, три працюватиме в

інституті. І далі? Добробут села, щастя людей, занадто, зрештою, далека річ,

щоб на неї можна було безпосередньо скерувати свою силу. Він був могутній,

але потребував точки опори, щоб підважувати світ.

Творче завдання. Доповніть текст власними міркуваннями щодо основної думки уривка з роману «Місто». Чи згодні ви з тим, що вступ до вищого навчального закладу є дуже важливим кроком у житті молодої людини? Чи мрієте ви, так само, як Степан Радченко, вступити до вишу?

Викладіть думки стосовно вашого особистого ставлення до отримання вищої освіти.

Обсяг творчого завдання – 1-1,5 стор. робочого зошита.